
Кандидат у президенти США від Демократичної партії Барак Обама. Фото: MANDEL NGAN/AFP/Getty Images
Чи згодні ви з тим, щоб з'явився світовий альянс демократичних країн? В цей клуб приймалися б тільки демократичні країни, що не використовуватимуть силу для вирішення конфліктів між собою. Крім того, такий альянс демократій міг би діяти злагоджено для здійснення впливу на країни, що не є членами клубу, з метою змусити їх відмовитися від небезпечних або неприйнятних методів. Зупинити розроблювання атомної бомби в Ірані, геноцид у Дарфурі, репресії в М'янмі – ось лише кілька прикладів того, які цілі могла б переслідувати ця група. Ще члени клубу могли б координувати свої дії для боротьби з кліматичними змінами і тероризмом. Звучить непогано, чи не так? На жаль, ідея ця є поганою.
В цієї ідеї є не лише гарна назва – перечити альянсу демократичних країн все одно що бути проти асоціації матерів, – але й впливові прибічники. Найдавніший із них – Іммануїл Кант, який ще в 1795 році стверджував, що для досягнення того, що він назвав «вічним миром», необхідна згода між «республіками» (в ті часи демократія була не в моді).
Один із сучасних прихильників цієї ідеї – Джон Маккейн, республіканський кандидат у президенти Сполучених Штатів: «Нам потрібна нова глобальна згода, ліга демократій, яка могла б об'єднати велику силу більше 100 демократичних країн світу для поширення наших цінностей та захисту наших спільних інтересів». Впливові фігури Демократичної партії також підтримують цю ідею. Радники Барака Обами пропонували йому цю ідею, подобається вона і радниці Гіларі Клінтон Мадлен Олбрайт. Ще в 1999 році, будучи держсекретарем, вона заявляла, що її приорітетом є створення глобальної спільноти демократій. І вона цього домоглася. В 2000 році у Варшаві вона була головою на зустрічі 106 країн, де було офіціально оголошено про створення «Спільноти демократій». Перша ознака суперечливості цієї ідеї в тому, що вісім років потому світ все ще не знає, що клуб демократій уже існує.
Очевидно, що «Спільнота демократій» не була ефективною ані як дискусійний форум, ані як агент впливу. Певна річ, 106 країнам, які входять до організації, непросто домовитися. Особливо, якщо враховувати те, що в цю спільноту входять такі зразкові демократії, як Єгипет, Росія і Йемен. Також треба визнати, що в останні вісім років уряд Сполучених Штатів був не дуже зацікавлений у координації своїх рішень (стосовно війни в Іраку) з іншими країнами на міжнародному рівні.
Частково це реакція на унілатералізм уряду Джорджа Буша, який відродив як у консервативних, так і в ліберальних колах СЩА прагнення до створення (або відтворення) ліги демократичних країн. Однак аналогічного ентузіазму в інших великих демократичних країнах не спостерігається. Ні Індія, ні Бразилія, ні Південна Африка, наприклад, не виявили особливого інтересу до цього питання. Як пише англійський дипломат Девід Хенней: «Чи приходила комусь на думку із прихильників ліги демократій ідея спитати індійців або бразильців, що вони про це думають? Відповідь, яку вони отримали б, коливалась би між настороженістю і неприйняттям».
Є багато причин не відчувати ентузіазму щодо цієї ідеї. По-перше, важко визначити, які країни можуть стати членами клубу. Росія – це демократія чи ні? Хто це вирішує? Інша проблема, з якою може зіткнутися подібна група, – уявлення про те, що політична система країни визначає її зовнішню політику. Демократична теорія миру передбачає, що демократичні країни не розпочинають війну. Спитайте про це у Джорджа Буша.
Ще одна безпідставна думка полягає в тому, що в демократичних країн більше спільних інтересів з іншими демократичними країнами, ніж із диктатурами. Але це не так. В недемократичного Китаю багато спільних інтересів із великими світовими демократіями, і ми знаємо, що жодна глобальна проблема не може бути вирішена без активної участі Китаю.
Чи може напруга із ісламським світом бути ослаблена без інтенсивної співпраці з недемократичними арабськими країнами? Чи може енергетична криза бути зупинена без партнерства з монархіями і диктатурами, яким належить основна частина нафтових запасів? Ясно, що ні.
Зусилля ліги демократій, якій вдасться скоординувати свої дії, можуть виявитися контрпродуктивними. Наприклад, вони можуть привести до того, що зростаюче число не демократичних країн або країн, де демократія – лише видимість, створять блок для протистояння ініціативам клубу демократій. Отже, це не дуже вдала ідея.
Як прикро, що така гарна назва – «альянс демократій» – пов'язана зі стількома несприятливими наслідками.
Джерело:
InoPressa