Чи потерпів офіційний мультикультуралізм поразку в своєму центрі?

З часу епохи П'єра Трюдо і Брайана Малруні Канада розглядалася урядами і міжнародними організаціями як зразок толерантності  в умовах етнічного різноманіття.

ООН, Світовий банк і деякі розвинені країни намагалися в своїй політиці  наслідувати канадську модель мультикультуралізму (визнання культурного плюралізму і сприяння йому), а політичні лідери називали Канаду найуспішнішим плюралістським суспільством у світі (у політико-правовій теорії поняття, що означає один із фундаментальних принципів устрою громадянського суспільства і правової держави, згідно з якою повинне забезпечуватися різноманіття форм і суб'єктів економічного, політичного і культурного життя).

Насправді, з 1971 р. канадська практика, що заохочувала збереження своєї культури в різних етнічних групах, замість асиміляції в одну домінуючу культуру, була однією з характерних рис, яка, на думку канадських лідерів, робила країну великою.

Проте в 2007 р. мультикультуральна модель стала предметом для пильного вивчення, яке ймовірно триватиме і в 2008 р. Багато хто дискутує на тему того, що ця політика зжила себе.

У Канаді як і раніше найвищий рівень імміграції  в світі, в середньому в рік в країну в'їжджає 250 000 іммігрантів.

У доповіді про плани і пріоритети 2007-2008 рр. міністерства  імміграції і натуралізації Канади, міністр Дайан Фінлі говорить, що в найближчі десять років приріст робочої сили в Канаді повністю здійснюватиметься за рахунок імміграції. А в найближчих 25 років за рахунок неї здійснюватиметься чистий приріст населення.

"Імміграція життєво важлива для культурного різноманіття  і економічного процвітання Канади»,  - говорить Фінлі.

У зв'язку з   народжуваністю нижче за рівень заміщення населення, спостерігається старіння населення, і тому іммігранти стають важливим чинником  для майбутнього Канади, а мультикультуральна політика робить країну однією з найбажаніших для іммігрантів.

Але як ці іммігранти пристосовуються до життя в Канаді? Згідно з недавнім дослідженням багато приїжджих не  називають себе канадцями, що, ймовірно, викликано  бажанням зберегти свої традиції і залишатися осторонь від пануючих  в канадському суспільстві тенденцій.

Це дослідження, проведене в 2007 р., показало, що багато іммігрантів в набагато меншому ступені схильні ідентифікувати себе як канадці, брати участь у виборах і довіряти  знайомим канадцям. Статистика серед дітей іммігрантів була ще гнітючіша.

Багато хто вважає, що офіційний мультикультуралізм привів до відчуження за національною ознакою, яка вразила велику частину Європи. Отримані дані примушують вважати, що мультикультуралізм, принаймні, в його нинішній формі,  навпаки може підсилити відчуття расової винятковості, що викликається культурними відмінностями.

У 2007 р. культурні відмінності часто ставали темою для новин у франкомовному Квебеці.

У квебекському місті Ерувіль, в якому немає значних  іммігрантських общин, місцева влада видала кодекс  поведінки для іммігрантів. Крім інших речей, кодекс забороняв спалювати і закидати каменями жінок і підтверджував право жінки водити машину, виписувати чеки і за своєю волею вибирати чоловіка.

По репутації Канади як толерантної плюралістської країни, минулої весни був завданий інший удар, коли лідер партії «Демократичні сили Квебеку» (ADQ) Маріо Дюмон провів кампанію, яка говорить про те, що терпимість щодо  релігійних практик зайшла дуже далеко.

Популярність ADQ на березневих виборах підскочила з 4 місця до 41. Саме це стало причиною того, що прем'єр-міністр Квебека Жан Шарес провів ряд слухань, присвячених питанню про те, що є «розумною терпимістю стосовно  іммігрантів», які пройшли в 17 містах провінцій з вересня по грудень 2007 р.

Емоції, висловлені  на слуханнях, варіювалися від побоювань, що цінності і звичаї іммігрантів можуть завдати збитку важкою працею завойованому світському способу життя в провінції, до відкритого упередження проти нефранкомовних культур.

Опитування, опубліковане в жовтні в «La Presse» виявило, що значна частина квебекців проти пристосування до  традицій релігійних меншин. Наприклад, 70% виступали проти того, щоб дозволити мусульманським дівчаткам носити хиджаб під час гри у футбол, а 65% вважали, що носіння в школах хиджаба взагалі неприпустимо.

Але, можливо, що Квебек не є першою ластівкою, яка сигналізує про початок кінця канадського мультикультуралізму.

«У Квебеці безумовно існують побоювання з приводу власної ідентичності, - говорить Еліот Теппер, професор політології в Карлтонському університеті і автор низки досліджень, присвячених проблемі мультикультуралізму. - У них є давнішні зачатки проблеми ідентичності усередині канадської конфедерації. Те, що ми сьогодні спостерігаємо - це лише приклад глибоко укорінених побоювань».

Лоуренс Берг, керівник досліджень з питань прав людини та ідентичності в університеті Британської Колумбії вважає, що Канада не потребує загального переосмислення мультикультуралізму, а просто повинна більше працювати, щоб допомогти іммігрантам інтегруватися, одночасно поважаючи традиції, які вони принесли з собою.

«Це зовсім не так, що іммігранти вважають за краще не інтегруватися, просто річ у тому, що інтегруватися дуже важко. Канаді слід бути терпимішою до релігійних відмінностей іммігрантів і вимог, які обумовлені цими культурними і релігійними відмінностями», - говорить він.

За словами Берга серед бар'єрів, що перешкоджають інтеграції, побутовий расизм, з яким іммігранти стикаються в повсякденному житті в Канаді. Внаслідок чого, багато хто замикається усередині своїх общин, що приводить до формування  «етнічних анклавів» усередині міст.

Що стосується загрози для Канади втратити свою власну культуру, намагаючись пристосуватися до відмінностей приїжджих, Теппер говорить, що «аспект інтеграції»   протягом довгого часу означає те, що країна розвивається і пристосовується з кожною новою хвилею іммігрантів.

«Культури або розвиваються, або вмирають. Наша - не вмирає. Швидше, вона успішно розвивається; вона розвивається в дуже космополітичній манері», - говорить Теппер.

 

Версія англійською