The Epoch Times Україна ( Велика Епоха ) - міжнародний інформаційний проект: www.epochtimes.com.ua
 Тиранію знято на камеру: поліцейський заарештовую послідовника Фалуньгун, який прибув на площу Тяньаньмень щоб мирно звернутися із закликів припинити переслідування. 25 липня 2001. (Clearwisdom)
Якщо порівнювати компартію з династією Цинь (як вовка з тигром), то тиранію компартії не можна навіть порівняти з нею. Усім відомо, що філософія компартії – це філософія боротьби. Влада компартії заснована послідовно на зовнішній і внутрішній боротьбі: класовій, політичній і ідеологічній. Мао Цзедун у свій час, не соромлячись, сказав з усією відвертістю: «Ким же був перший імператор династії Цинь? Він знищив 460 послідовників Конфуція, ми ж репресували 46000 інтелігентів. Є люди, що, лаючи, називають нас диктаторами, говорячи, що компартія – «сучасний перший імператор династії Цинь». Це – факт, ми цілком його визнаємо. Шкода тільки, що їхня оцінка недостатня, треба б її підсилити».[2] Розглянемо минулі важкі для комуністичної партії 55 років влади. Як комуністична партія після захоплення влади використовувала механізми влади і класову боротьбу для впровадження в життя програми класового винищування, і грубе революційне насильство, як інструмента здійснення жорстокого панування. Вона, убиваючи людей і знищуючи їхню людську природу, а також репресуючи будь-яку віру, крім віри в компартію, розпочала політичний рух, спрямований на утвердження компартії в Китаї, як божества. Спираючись на теорію класової боротьби й вчення про революційне насильство, вона безупинно знищувала групи відчуджених елементів у різних областях. Одночасно використовуючи засоби боротьби й обману, вона заради свого тиранічного панування застосовувала насильство над народом усієї країни. Земельна реформа – ліквідація класу поміщиків. Коли минуло три місяці після заснування держави, компартія почала повсюдну земельну реформу. Використовуючи гасло «Земля тим, хто неї обробляє», вона агітувала тих селян, у яких немає землі, боротися з тими селянами, у яких вона є; надихала, потураючи егоїстичній, прагнучій влади й багатства природі людини, не говорячи вже про моральність узагалі. Одночасно в процесі проведення генеральної лінії земельної реформи, було оголошено про ліквідацію класу поміщиків. У селах широко проводився розподіл на класи, визначався соціальний стан, і по всій країні на 20 млн. чоловік навішали ярлики: «поміщик», «куркуль», «ворог», «поганий», позбавляючи їхніх громадянських прав і встановлюючи тим самим у китайському суспільстві дискримінацію і насильство. Хвиля земельної реформи докотилася і до віддалених районів, зачепивши і національні меншини. Кліка компартії стрімко розширювалася, розростаючись до партійних комітетів і осередків у селах. Глави осередків передавали партійні вказівки; на перший план ними часто висувалися питання класової боротьби, що пробуджували в селянах бажання боротьби з поміщиками, яких, у такий спосіб було знищено 100 тисяч. Більше того, були райони, де по відношенню до поміщиків проводилася політика конфіскації й винищування кожної родини; навіть жінки і діти не могли уникнути цього, аж до повного знищення поміщиків як класу. У цей час компартія по всіх селах розгорнула першу хвилю закликів: «Мао Цзедун – визволитель народу», «Тільки компартія може врятувати Китай». У процесі земельної реформи селяни одержали вигоду за рахунок політики компартії, що дозволяла при широкому розмаху насильницького захоплення одержувати нетрудові доходи; тому було чимало бідних селян, що дякували компартії і вважали, що компартія піклується про народ. Благополуччя селян, що одержали землю за допомогою розділу, продовжувалося недовго. Не минуло і двох років, як стосовно селян компартія розпочала цілий ряд насильницьких дій: організацію бригад взаємодопомоги, первинних союзів, вищих союзів і народних комун. З року в рік наростала критика повільних кроків, примушуючи селян «швидкими темпами, щільними рядами входити в соціалізм». По всій країні здійснювалась централізація закупівлі та збуту зерна, ватників, масла. Весь оборот найважливіших сільськогосподарських продуктів усієї країни був витіснений з ринку за допомогою введення державної монополії. Ще більше підсилився режим реєстрації, селянам не дозволялося жити й працювати в місті. Жителям із сільською пропискою не можна було приходити в державні продовольчі магазини купувати хліб; їх дітям також не дозволялося учитися в містах. Діти селян могли бути тільки селянами. З цього часу 300 млн. жителів, прописаних у китайських селах, стали другим сортом китайського суспільства. У результаті реформи «Частина людей повинна розбагатіти», протягом перших п'яти років після заміни народних комун сімейними підрядами, 900 млн. селян одержали деяке підвищення доходів і помітно поліпшили своє положення в суспільстві, але потім було різке падінням цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, і вони знову поринули в бідність. Відмінність між жителями міст і сіл стрімко збільшувалося, виникла велика різниця між бідними й багатими; у селах знову з'явилися люди, що стали новими поміщиками, новими куркулями. За даними агентства «Сіньхуа» до 1997 року «головні продовольчі райони й більшість селянських дворів виявилися в тривалому застої, і було навіть помітне зменшення доходів». Таким чином, селянські доходи від сільського господарства не збільшувалися, а навіть зменшувалися. Різниця в доходах жителів міст і сіл у період 80-х років збільшилася в співвідношенні з 1,8:1 до 3,1:1. Реформи в промисловості й торгівлі: ліквідація буржуазії Ще одним класом, що хотіла знищити компартія, був клас міської та сільської національної буржуазії. У процесі реконструкції промисловості й торгівлі компартія заявила, що клас буржуазії та клас робітників мають різну сутність, а саме: перші є експлуататорським класом, а другі нікого не експлуатують і є класом, що протистоїть експлуатації. Експлуатація класом буржуазії народилася разом із появою компартії, і буде існувати до самої її смерті; можна тільки знищити саму партію, але не можна її реформувати. Таке ставлення в процесі реформ, що проводились, до капіталістів і торговців призводило до росту числа убивств людей, і до знищення людської природи. У компартії були і такі гасла, як «процвітання – однодумцям, загибель – супротивникам». Якщо ти віддав своє майно державі і виразив підтримку компартії, то будеш вважатися просто незначною проблемою для народу. Але якщо ти проти компартії, якщо відчуваєш або виражаєш невдоволення, то ти йдеш проти революції і будеш позначений як реакціонер, ставши мішенню драконівської диктатури компартії. У процесі панування терору, що супроводжував ці реформи в промисловості й торгівлі, капіталісти і великі власники віддавали свій капітал компартії. Серед них було чимало і тих, котрі не могли витримати приниження і заподіювали собі смерть. У той час у Шанхаї партробітники на посадах голів міських виконкомів щодня запитували: «Скільки сьогодні зістрибнуло десанту з літака?» – маючи на увазі капіталістів, які вистрибнули протягом дня з вікна, кінчаючи життя самогубством. Таким чином, за кілька років компартія в широких масштабах по всьому Китаю знищила власників фабрик і заводів. Під час земельної реформи, і реформування промисловості й торгівлі компартія почала безліч політичних рухів: «ліквідація контрреволюції», «реформування ідеології», «нанесення удару по конфронтуючій партії групі Гао Ган, Жао Шуші», «очищення від контрреволюційних кіл» (однодумців Ху Фена)[3] , «три проти» (проти бюрократизму, проти хабарництва, проти корупції); «п'ять проти» (проти хабарів, проти ухилення від податків, проти розкрадання державного майна, проти шахрайства у виробництві, проти викрадання державної економічної інформації), «виявлення і вичищення відчужених контрреволюційних елементів, що ховаються серед народу». Таким чином, викорінюючи цілий ряд супротивників революції у величезному масштабі по всій країні. У цих рухах компартія щоразу використовувала всі урядові механізми, які вона тримала у своїх руках: парткоми – головні партійні об'єднання, рядові осередки – групи мінімум із трьох чоловік, що прирівнювалися до військових. Ці осередки були на кожній сільській вулиці і повсюдно в кожній провінції. Ця форма сітьової структури контролю, взята з часів воєн (осередки створювалися в армії), відігравала ключову роль у проведенні цілого ряду політичних заходів. Заборона релігійних організацій і придушення релігій Ще одним явищем, що з'явилося в початковий період формування держави, було жорстоке придушення релігій. У 1950 році компартія видала директиву для представників влади у всіх регіонах і провінціях, вимагаючи від них заборонити релігійні організації, релігії тих місць і суспільні формування. У документах було зазначено, що феодальні релігійні організації є шпигунами Гоміндану, інструментами, контрольованими поміщиками, багатіями та контрреволюцією. У процесі поширення цієї інформації селами країни уряд мобілізував усіх, хто був визнаний нею як опорні класи, для викриття й нанесення ударів по членах релігійних організацій. Уряди всіх рівнів брали участь у розформуванні так званих «марновірних» організацій, наприклад, таких як християн, даосів (особливо ігуандао), буддистів і так далі, вимагаючи від членів цих церков, храмів і напрямків зареєструватися, покаятися й стати новими людьми. Якщо організації не реєструвалися вчасно, то після виявлення порушення їх піддавали суворому покаранню. У 1951 році були видані суворі установки уряду по відношенню до тих, хто продовжував вести релігійну діяльність, і останні опинялися перед загрозою страти або довічного ув’язнення . На цей раз удари були нанесені по широкому колу простих людей, які вірять у Бога, у доброту, які дотримуються обрядів і закону. На основі неповної статистики відомо, що всього було схоплено й убито не менш 3 млн. віруючих і членів громад. Із широчезним розмахом у містах і селах піддавалися допиту й обшуку майже кожна родина, навіть статуї Цзао Ван – одного із шанованих у народі святих, домашнього покровителя -- були розбиті та знищені. Одночасно із убивствами людей ці дії були кроком до утвердження єдино правильної лінії мислення компартії, що відповідає законній ідеології; до утвердження того, що тільки комунізм є законною вірою. З цього часу з'явилися так звані «віруючі, що люблять батьківщину». Тільки «віруючі, що люблять батьківщину,» могли отримати державний конституційний захист. Насправді, незалежно від того, у що вірив простий люд, існував тільки один критерій: дії кожного повинні бути спрямовані на виконання наказів і команд партії; кожен повинен визнавати, що компартія є найвищою з усіх церков. Ти віриш у християнство, але саме компартія є Богом над усіма Богами; ти віриш у буддизм, але компартія є Буддою із Будд; ти говориш про мусульманство, але компартія є істинним Аллахом із істинних Аллахів; ти говориш про живих Будд, але саме компартія повинна затвердити, хто може бути живим Буддою. Зрештою, якщо компартії потрібно, щоб ти говорив так, то ти і повинен говорити саме так; якщо компартії потрібно, щоб ти так робив, то ти і повинен робити так. Віруючі могли вірити, але повинні були в кожній своїй вірі керуватися партійними вказівками. Якщо хтось вчиняє не так, то буде підданий ударам і стане об'єктом для диктатури. Більше 20 тис. послідовників християнства в 22 провінціях Китаю, а також 560 тисяч селянських родин у 207 малих і великих містах були викликані для допиту і віддані під слідство. Підтверджено, що серед родин віруючих було 130 тисяч чоловік, що знаходилися під слідством. Також до 1957 року вже більш 11 тисяч віруючих були вбиті, більшість віруючих було незаконно арештовано, або оштрафовано. Як наслідок, КПК знищила клас куркулів, клас буржуазії, репресувала в широкому масштабі віруючих у Бога і законослухняних людей, і заклала фундамент для єдиної та неповторної з усіх існуючих вір і релігій – компартії. «Рух проти правих елементів». Заради інтересів компартії у всій країні в людях знищується людська природа У 1956 році угорська інтелігенція підняла повстання, що було придушене Радянською Армією, і згодом назване «угорськими подіями». Мао Цзедун зробив із цього потрібний висновок. У 1957 році компартія в Китаї, використовуючи гасло «нехай розквітають сто квітів, нехай конкурують сто шкіл», закликала китайську інтелігенцію та інших людей «допомогти компартії поліпшити стиль роботи». Зміст полягав у тому, щоб виявити серед них тих, хто був «проти компартії». Мао Цзедун у 1957 році, щоб насправді «виманити змію з печери», у листах до секретарів партійних осередків усіх провінцій висловив бажання, щоб вони організували рух із поліпшення стилю роботи партії. У свій час було кілька гасел, що говорять про те, що за критику не буде ніякого покарання, для того, щоб люди посміли висловити свою думку стосовно компартії. Але насправді після закінчення руху «проти правих» визначили 550 тис. правих елементів, 270 тис. чоловік утратили роботу і 230 тис. визначили як ядро правих елементів і супротивників компартії та соціалізму. Можна узагальнити політику компартії в цей період у вигляді чотирьох етапів: «виманити змію з печери», «звинувачення й раптовий напад, одна фраза вирішує все», «на поверхні турбота про людей, а насправді нещадний напад», «примушення людей до надмірної самокритики». У чому ж, зрештою, полягає «реакційність висловлень» виявленої великої кількості правих елементів і антипартійних осередків, що у найближчі тридцять років були заслані в далекі, холодні та важкі для життя райони? У той час праві елементи випустили «десять тисяч стріл щільної критики» – три великі «реакційні теорії», висловлені Ло Лунті, Чжан Потюн і Чу Анпін, що багаторазово обговорювалися на різних конференціях. Ло Лунті запропонував створити комісію, у якій компартія разом із демократичними партіями повинна розслідувати відхилення в «Кампанії проти трьох» (з боку працівників компартії й урядових установ, що виступають проти бюрократизму, хабарництва і корупції), і в «Кампанії проти п'яти» (з боку приватних підприємців, що виступають проти хабарів, ухилення від податків, розкрадання державного майна, проти шахрайства у виробництві та викрадання державної економічної інформації). Крім цього пропонувалося проводити роботу з виявлення й вичищення ворожих контрреволюційних елементів. Для оголошення своєї позиції Держрада звичайно випускала постанови, використовуючи механізми Політичного Консультативного Комітету Китаю і Всекитайських Зборів Народних Представників (ВЗНП). Чжан Потюн запропонував членам Політичного Консультативного Комітету Китаю і ВЗНП максимально включитися в політичний процес формування державних рішень. Чу Анпін висловив думку, що незважаючи на те, що безпартійні також мали свої погляди, почуття власної гідності та відповідальність, у великому й дрібному робочому колективі, у кожному відділі й у кожній бригаді в усій країні – скрізь керівниками були члени партії, які вирішували що добре, а що погано. Не варто було робити все тільки за вказівкою членів партії. Ці троє (Ло Лунті, Чжан Потюн і Чу Анпін) ясно виразили своє бажання йти за компартією, і висловлені ними думки також не виходили за рамки викладеного Лу Сюнем: «Пане, твій халат забруднився, будь ласка, зніми і я його виперу». Серед правих елементів не було ні одного, хто б хотів виразити протест компартії, була тільки здорова критика та пропозиції. Саме ця критика та пропозиції призвели до того, що 100 тис. чоловік були позбавлені своєї свободи, і постраждали мільйони родин. Слідом за цим з'явилися ще рухи проти правих елементів, такі як: «віддані серцем компартії», «забрати білий прапор», нова «Кампанія проти трьох», «засланих – на роботу», і «виявити праві елементи, які вислизнули від покарання». У кого були зауваження стосовно свого керівництва на роботі, а особливо стосовно секретарів партійних осередків, той вважався супротивником партії. У кращому випадку їх безупинно піддавали критиці, а в гіршому – трудовому вихованню або переселенню всією родиною в село. Ці люди і навіть їх діти не могли вступити до вищих навчальних закладів, не допускалися до служби в армії, та їм неможливо було знайти роботу в повітових містах. Тому вони втратили право на страхування, державне медичне обслуговування, поповнили ряди селян, перетворилися в другосортних нижчих громадян. Після цих подій деяка частина учнів перетворилася у дволиких людей без твердих переконань. Вони твердо йшли слідом за «Червоним Сонцем», стали партійною «придворною інтелігенцією» та не могли самостійно робити вибір. Інші люди, шляхетні, що відійшли від політики, не сміли розкрити і рота. Китайська ж інтелігенція, що традиційно мала почуття сильної відповідальності за націю, з тих пір мовчала. Після руху проти правих елементів Китай увійшов у такий стан, коли люди боялися правди. Стало популярним слухати неправду, брехати, видумувати історії або спотворювати дійсність. «Великий стрибок» – це колективне створення неправди в усій країні. Люди під керівництвом злого духу компартії зробили багато дурних справ. Ті, хто брехав, обманювали себе так само, як обманювали інших. У цій неправді й дурному фарсі компартія насильно насаджувала жорстокість і єресь у духовний світ китайського народу. Люди голосно співали пісні про «Великий стрибок»: «Я – імператор неба, я – головний дракон; даю команду, і гори уступають мені дорогу, тому що я іду». Вони намагалися здійснити фантастичний план: «На землі площею один му (1га = 15 му) треба виростити п'ять тонн зерна; виробництво треба збільшити у два рази; за десять років перевершимо Англію, через п'ятнадцять років – США». Усе це було грандіозно і продовжувалося багато років, поки великий неврожай не охопив Китай, і в усій країні мільйони людей не стали гинути від голоду. Хто з учасників восьмого пленуму ЦК КПК, що проходив у Лушані в 1959 році, не був згодний з думкою Генерального секретаря Пена Дехуея[4] , що Великий Стрибок Мао Цзедуна був безглуздим і необдуманим? Однак думка «за Мао Цзедуна або проти» була гранню «вірності» та «невірності», життя та смерті. У той час Чжао Гао[5] назвав оленя конем не тому, що не міг відрізнити оленя від коня, а для контролю над суспільною думкою, прихованих інтриг і розширення своєї влади. Зрештою, самому Пенові Дехуею довелося проти совісті підписатися під рішенням про його власне скинення. Це схоже на те, як Ден Сяопін в останній період культурної революції неохоче обіцяв не виступати проти рішення уряду про його відставку. Людське суспільство осягає світ і розширює своє мислення, основуючись на отриманому досвіді. Компартія ж дозволяє людям пізнавати досвід і уроки всього суспільства малими порціями, причому офіційні ЗМІ приховують правдиву інформацію. Через малу поінформованість у людей знижується здатність об'єктивно оцінювати вірогідність одержуваної інформації. Наступні покоління зовсім не знають думок, ідеалів та досвіду видатних людей попередніх поколінь; вони тільки за деякими уривками можуть дізнаватися історію й оцінювати нові події. Те, що вони вважають правильним, насправді, можливо, зовсім неправильно. Політика обдурювання народу компартією здійснюється саме таким способом. Велика культурна революція. Одержимі злим духом переплутали Небо й Землю Культурна революція – це великий прояв одержимості всього Китаю злим духом компартії. У 1966 році в усьому Китаю прокотилася широка хвиля звірств і жорстокості. «Бурхливий вітер червоного терору ричав, як божевільний злий дракон, нестримно трясучи гори та розбурхуючи ріки». Письменник Цінь Му так описав культурну революцію в Китаї: «Це дійсно страшне нещастя, якого ніколи не було в історії. Це торкнулося мільйонів постраждалих людей: скільки мільйонів чоловік умерло, терплячи несправедливість, скільки родин розпалося, скільки дітей та підлітків стали хуліганами, скільки книг відразу спалили, скільки історичних визначних пам'яток по-звірячому зруйнували, стільки могил колишніх доброчесних людей розкопали, скільки злочинів учинено, прикриваючись революцією». За попередніми підрахунками фахівців у культурній революції загинуло 7 730 000 чоловік. Людям часто помилково здається, що насильство й убивства в культурній революції відбулися через анархічний бунт, що вбивцями в основному були хунвейбіни, «ті, хто піднімали бунт». Але за офіційно виданими у Китаї історичними записами про декілька тисяч повітів у період культурної революції, більше всього люди загинуло не наприкінці 1966 року, коли урядові органи різних рівнів знаходилися в паралізованому стані; й також не в 1967 році, коли боротьба учасників бунта була найдужчою, а в 1968 році, коли були створені «революційні комітети» на різних рівнях, і коли Мао Цзедун відновив усебічне керування державою. У відомих у всій країні кривавих подіях тими, хто застосовував насильство й убивства, в основному були війська, озброєна міліція та члени компартії всіх рівнів влади. З нижчеподаних декількох прикладів видно, що жорстокі дії в культурній революції – це результат не окремих крайніх дій хунвейбінів й інших учасників бунта, а рішення компартії на місцевому рівні. Компартія приховувала безпосереднє підбурювання й участь у насильстві партійних лідерів та державних службовців. У серпні 1966 року хунвейбіни Пекіна на підставі «репатріації» насильно виселили в села жителів Пекіна, раніше затаврованих як «поміщики, багатії, реакціонери, ненадійні, праві елементи». За неповними статичними даними на той час було обшукано 33 695 родин і 85 196 чоловік виселено з Пекіна назад на колишнє місце проживання. Такий рух швидко охопив усю країну, і в результаті 400 тисяч городян змусили переселитися в села. Навіть ті, чиї батьки були у вищому керівництві компартії, але походили з поміщиків, також були вислані. Насправді така репатріація була влаштована китайською компартією до культурної революції. Коли Пен Чжень був Головою виконавчої влади Пекіна, він сказав, що населення Пекіна повинне бути ідеологічно чистим, як «скляна стіна та кристал», тобто треба вигнати всіх жителів Пекіна, в яких непролетарське походження. У травні 1966 року Мао Цзедун дав команду «захищати столицю», і відразу була створена столична робоча група на чолі з Є Цзяньін, Ян Чен У і Сє Фучжі. Одним із завдань цієї групи було, використовуючи міліцію, у великому масштабі виселити жителів із «поганим походженням». Таким чином, неважко зрозуміти, чому уряд не перешкоджав хунвейбінам, які проводили обшуки більш ніж 2% жителів Пекіна та висилали них із міста, а навпаки, міські й районні відділення міліції підтримували них. У той час міністр внутрішніх справ Сє Фучжі вимагав від міліціонерів, щоб вони не тільки не перешкоджали хунвейбінам, а ставали для них «радниками» і надавали їм інформацію. Хунвейбіни просто використовувалися владою. Наприкінці 1966 року вони були кинуті компартією; багатьох із них назвали «елементами спільного руху» та посадили у в'язницю, інших хунвейбінів разом із міською молоддю відправили в села для участі в роботах і перетворення їхнього мислення. У той час «особистою турботою» керівників компартії була створена організація хунвейбінів району Січен, яка вела «рух виселення». І написаний ними циркуляр навіть був виправлений головним секретарем Державної Ради й опублікований. Після того, як з Пекіна виселили в села жителів – вихідців з поміщицьких і багатих прошарків населення, у селах почалося нове переслідування класу поганих елементів. 26.08.1966 р. на зборах міліції повіту Дасін, підлеглої місту Пекін, була оголошена промова міністра внутрішніх справ Сє Фучжі. Так, у цій промові говорилося, що міліціонери повинні бути радниками для хунвейбінів, повинні надати інформацію щодо 5 чорних категорій жителів (поміщиків, багатіїв, реакціонерів, поганих і правих елементів), сприяти обшукам їхніх будинків. Убивства в повіті Дасін безпосередньо вчинені командою місцевої міліції. Організаторами убивства були начальник міліції та секретар партійного комітету міліції. Ті, хто безпосередньо убивав людей, в основному, були солдатами в цивільному, і вони не жаліли навіть дітей. Під час культурної революції багато хто вступив у компартію через те, що в здійсненні убивств «добре поводилися». За неповними статистичними даними, у провінції Гуансі, в культурній революції більше 9 тисяч чоловік вступили в компартію після убивств, більш 20 тисяч чоловік убивали після вступу в компартію, і ще більше 19 тисяч чоловік також були пов'язані з убивствами людей. Тільки в одній цій провінції майже 50 тисяч комуністів брали участь в убивствах. У культурній революції при «придушенні людей» також проводили класовий аналіз: «хороші люди били поганих – так їм і треба; погані люди били поганих – слава й честь; хороші люди били хороших – помилкове взаєморозуміння». Ці слова Мао Цзедуна були дуже популярні в найжорстокішому русі хунвейбінів. Заохочення насильства над класовими ворогами призводило до того, що насильство й убивства поширювалися на великі території. З 13.08.1967 р. по 07.10.1967 р. озброєні солдати в цивільному одязі з Управління народного ополчення повіту Дао провінції Хунань убивали членів організації «Сян Цзян Фенлей» і тих, хто належав до «5-ти чорних категорій». Це тривало 66 днів і торкалося 10 районів, 36 комун, 468 команд, 2778 родин – разом 4519 чоловік. Загалом в 10 повітах усіх провінцій загинуло 9093 чоловік, серед яких «поміщики, багатії, реакціонери, погані» становили 38%, діти поміщиків і багатих – 44%. Серед загиблих найстаршій людині було 78 років, наймолодшій – 10 днів. Серед звірячих справ культурної революції це усього лише одна подія в одному районі. Після створення на початку 1968 року «революційних комітетів», у русі чищення класових рядів у Внутрішній Монголії ліквідували «Народну революційну партію внутрішньої Монголії», убивши більше ніж 350 тисяч чоловік. У 1968 році в провінції Гуансі кілька десятків тисяч чоловік брали участь у масових убивствах членів бунтівної організації «422», коли загинуло 110 тисяч чоловік. З цього випливає, що масштабні вбивства під час культурній революції були справою держави, будучи потуранням і використанням насильства в переслідуванні народу керівниками компартії. Керувала вбивствами й виконувала них в основному армія, міліція, озброєні солдати в цивільному і передові члени компартії та комсомолу. Коли казали, що земельна реформа заради землі, то, спираючись на селян, убивали поміщиків. Коли казали, що перебудова промисловості й торгівлі заради націоналізації капіталу, то, спираючись на робітників, убивали капіталістів. І, якщо виступи проти правих елементів для того, щоб закрити рот інтелігенції, то яка була мета убивств під час культурної революції? КПК нацьковувала одну групу людей убивати іншу, і не існувало ніякого класу, на який можна було надіятись. Навіть якщо в робітників та селян, на яких завжди спиралася компартія, були відмінні від неї думки, то їхнє життя теж було в небезпеці. Тоді, зрештою, заради чого все це? Метою цього було створення такого стану, коли компартія, як єдина релігія, керувала б не тільки країною, але й думками кожної людини. У ході культурної революції культ КПК і особисто Мао Цзедуна досяг апогею. Теорія Мао Цзедуна панувала над усіма, впроваджуючи думки однієї людини в мислення десятків мільйонів людей. В історії ще ніколи не було нічого подібного, як під час культурної революції: було невідомо, які справи не можна робити, але було відомо, «які справи і як потрібно робити, крім них нічого не можна було робити, й ні про що не думати». У період культурної революції в усій країні, народ як у релігійній молитві, перед фотографією Мао «вранці просив указівки, а ввечері доповідав». Кожна людина кілька разів на день із повагою бажала главі Мао довгого життя, і двічі на день, вранці та ввечері, проговорювала політичну молитву. Майже усі, хто знав ієрогліфи, писали самокритичні статті та доповіді про свої думки. Звичайна бесіда супроводжувалася посиланнями на слова Мао: «Непримиримо боротися з кожною егоїстичною думкою», «Виконувати накази незалежно від того, чи розумієш, чи ні; у процесі виконання поглибиш розуміння». Під час культурній революції дозволялося поклонятися тільки одному «богові» (Мао), читати тільки один «канон» – записи промов глави Мао. Якщо ти не вивчив напам'ять цитатник промов, поздоровляв Мао без належної поваги, то тобі не можна було навіть купити їжу в їдальні. Під час покупок, поїздки на транспорті, або ж телефонної розмови, обов'язково треба було прочитати напам'ять одне з висловлювань із цитатника, яке зовсім навіть не стосується справи. Коли люди виконували це, то були фанатичним або байдужими – вони цілком були одержимі єретичним духом компартії. Створювати неправду, терпіти неправду і спиратися на неправду – це стало способом життя китайців. «Безневинні душі літали над кривавою культурною революцією», це був час утрати совісті, заміни білого на чорне. Після неї «змінювали прапори», компартія та підлеглий їй уряд за 20 з гаком років поміняла 6 поколінь керівників. У Китай повернулася приватна власність, виросла прірва між містом і селом, розширилися пустелі й перестали текти ріки, процвітають проституція і торгівля наркотиками. Все «зло та злочини», які китайська компартія пропонувала ліквідувати, знову піднялися з її допомогою. Вовче серце компартії, її сутність змії та скорпіона, її диявольські дії приносять усе зростаючу шкоду країні. Під час подій 1989 р. на площі Тяньаньмень армія й танки розстріляли студентів. Звіряче переслідування практикуючих Фалуньгун тим більше неможливо описати. У жовтні 2004 року, щоб забрати землі селян для промислового використання, уряд міста Юйлінь провінції Шаньсі направив більше 1600 міліціонерів, які заарештували та поранили більше 50 селян. Сьогодні політична влада в Китаї також заснована на партійній філософії боротьби та насильства, але зараз вона замаскована більш майстерно. Створення законів Через те, що компартія постійно створює протистояння в суспільстві, й велика кількість людей була віднесена нею до реакціонерів, антисоціалістичних елементів, шкідників або сектантів, це породжує гострі протиріччя між диктатурою компартії та різними громадськими організаціями. Компартія під прапором «захисту порядку й стабілізації суспільства» безупинно змінює конституцію, закони та постанови, переслідуючи кожного, хто не згодний з урядом. У липні 1999 року, незважаючи на заперечення більшості членів політбюро, Цзян Цземінь особисто вирішив, що за три місяці треба знищити Фалуньгун, і відразу наклеп та неправда заполонили всю країну. Після того, як Цзян Цземінь в інтерв'ю французькій газеті «Фігаро» заявив, що Фалуньгун -- «єретична релігія», китайська офіційна пропаганда поспішила опублікувати статті, здійснюючи тиск на всю країну, щоб устати проти Фалуньгун. Цзян Цземінь змусив ВЗНП прийняти безрозсудне «рішення» про знищення «єретичної релігії», а вже після того Верховний суд і прокуратура опублікували «роз'яснення» цього «рішення». 22.07.1999 р. агентство Синьхуа опублікувало промови відповідальних осіб Відділу кадрів та пропаганди при ЦК КПК, що відверто підтримували Цзян Цземіня в переслідуванні Фалуньгун. Весь китайський народ був утягнений у ці переслідування, оскільки таке було рішення партії. Вони могли лише коритися наказам і не сміли хоч якимось чином заперечувати. За 5 років держава витратила 1/4 фінансових ресурсів на репресії Фалуньгун. Кожній людині в Китаї треба було пройти іспит: тих, хто зізнавався в самовдосконаленні за Фалуньгун, і не відмовлявся від нього, звільняли з роботи, кидали в трудові табори. Вони не порушували закони, не зраджували батьківщину та не були проти уряду, просто вони вірили в «Істину-Доброту-Терпіння», і за це них саджали у в'язницю. Хоча китайська компартія посилено приховує інформацію, але завдяки родичам відомо, що більше ніж 1100 чоловік були замучені до смерті; справжня кількість загиблих набагато більша. Новини За повідомленням гонконгської газети «Венвейпао» від 15.10.2004 р. 20-й китайський дослідницький супутник під час приземлення зруйнував будинок Хо Цзіюй з волості Пенлай повіту Даін провінції Сичуань. У повідомленні цитували слова завідувача кабінету уряду повіту Даін Ай Юйціня: «Ця чорна гиря – дійсно кабіна супутника». Ай Юйцін – заступник керівника, що відповідає за місце приземлення супутника. Але на сайті агентства Сіньхуа повідомили тільки про час падіння цього супутника, і взагалі нічого не говорилося про руйнування житлового будинку. Такий метод – повідомляти тільки гарну інформацію та не передавати погану, завжди використовується ЗМІ за вказівкою компартії. У різних політичних рухах газети й телебачення підливають масла у вогонь, створюють та поширюють неправду, і цим допомагають компартії здійснювати свою політику. Як тільки компартія дає команду, ЗМІ всієї країни відразу виконують її. Коли компартія виступала проти правих елементів, в усій країні передавали про їх «злочини». Коли компартія організувала народні комуни, газети в усій країні відразу розхвалювали їх переваги. Протягом першого місяця після початку репресій Фалуньгун ЗМІ щодня в «годину пік» раз за разом «промивали мізки» населенню всієї країни. Після цього Цзян Цземінь, використовуючи всі ЗМІ, безупинно створює та передає неправду про «самогубства», «вбивства людей» та іншу неправдиву інформацію, щоб люди ненавиділи Фалуньгун. Міжнародна організація розвитку освіти викрила неправду «самоспалення на площі Тяньаньмень», підкресливши, що уряд обманює народ. За останні п'ять років жодна з яких-небудь газет і телепередач на материковому Китаї не повідомляла правду про Фалуньгун. Люди звикли, що ЗМІ передають неправду. Досвідчений журналіст агентства Сіньхуа сказав: «Як можна вірити передачам агентства Сіньхуа?». А народ узагалі називає китайські ЗМІ «собакою компартії». Є така народна пісня: «Вони (ЗМІ) – собака компартії, чергує біля дверей компартії. Кого партія сказала вкусити, того і вкусить; скільки треба, стільки і буде кусати». Освіта Освіта – це інші кайдани для контролю над народом. Ціль освіти – створення інтелігенції, а ієрогліф Чжі Ші (знання) складається з «знань» і «усвідомлення». Під «знаннями» мають на увазі інформацію, матеріали, відомості про традиційну культуру та поточні події. Під «усвідомленням» мають на увазі аналіз, вивчення, обговорення, створення нових «знань», тобто процес духовного розвитку. Ті, у кого є знання, але немає усвідомлення, є книгарями, а не справжніми інтелігентами з громадянською совістю. Ось чому в Китаї завжди надають перевагу «особам з усвідомленням», а не «особам із знаннями». Під керуванням компартії серед китайських інтелігентів багато таких, у кого є знання, але немає усвідомлення; у кого є знання, але вони не осмілюються усвідомлювати. У школах дітей готують тільки до слухняності, щоб вони робили тільки те, що їм сказали робити. В останні роки в навчальних закладах увели предмети з політики та партійної історії, що вивчаються за строго розробленими підручниками. Викладачі не вірять цим підручникам, але, підкоряючись «дисципліні», проти совісті повторюють записані в них слова. Учні також не вірять змістові підручників і в те, про що говорять викладачі, але все одно вивчають напам'ять, щоб скласти іспити. Наприкінці семестру на шкільних іспитах, а також на вступних іспитах до коледжів та вишів були включені теми з критики Фалуньгун. Якщо учні не знали стандартну відповідь, то неможливо було одержати високу оцінку та вступити до гарного вишу. Якщо учні говорили правду, то відразу виключалися з навчальних закладів або позбавлялися права вступати до них. У народній освіті через вплив газет та урядових документів часто повторюються гасла, які всі знають, наприклад: «Те, проти чого вороги заперечують, ми обов'язково підтримуємо, і ми обов'язково проти того, що вороги підтримують». Велике поширення подібних висловлень під прапором істини, непомітно отруїли серця людей, підмінивши доброту й миролюбство. У 2004 році китайський Дорадчий центр проаналізував обстеження, проведене китайським сайтом «Сіньна», за результатами якого стало відомо, що 82,6% китайської молоді допускає застосування під час війни жорстоких катувань жінок, дітей і полонених. Цей результат був несподіваним. Але він також відбив стан китайського народу, особливо молоді, якій не вистачає мінімальних знань про гуманність традиційної культури та людяності. 11.09.2004 р. якийсь безумець із міста Сучжоу зарубав 28 дітей. 20.09.2004 р. одна людина з провінції Шаньдун у приміщенні школи також поранила 25 школярів. В одній з початкових шкіл, заради «заробляння грошей», учителі змусили учнів робити хлопавки; у результаті відбувся вибух і серед школярів були загиблі. Виконання розпоряджень Здійснення розпоряджень компартії звичайно відбувається із застосуванням насильства й залякування. Одним із таких способів є політичні гасла. Компартія завжди вважала розклеювання гасел критерієм оцінки політичних досягнень. Під час культурної революції Пекін за одну ніч став «червоним морем». Скрізь були розклеєні плакати «Усередині компартії скинути представників влади, які йдуть дорогою капіталізму». По іронії, у селах текст був скорочений: «Скинути представників влади». Останнім часом, щоб пропагувати «Закон про ліси», різні інстанції при Управлінні лісовими ресурсами та природоохоронні комітети видали норми, які необхідно було розклеювати як гасла, у протилежному випадку це могло б означати не виконання завдання. У результаті, організації низьких рівнів розклеїли багато гасел, наприклад, таких, як «Хто підпалив гору, того посадять у в'язницю». За останні роки, у Китаї, під час руху «планування народжуваності», розклеїли велику кількість страшних гасел. Наприклад: «Якщо одна людина порушила закон (народила над норму), то всі жителі села будуть стерилізовані», «Краще додати одну могилу, чим додати одну людину», «Якщо чоловік повинен бути стерилізований, але не зробив це, то його будинок буде зруйнований; якщо жінка повинна зробити штучний аборт, але не зробила, то її корова і земля будуть конфісковані». От ще приклади гасел, що порушують права людини й Конституцію: «Якщо сьогодні не заплатиш податки, то завтра будеш спати у в'язниці». Гасла, по суті, є видом інформації. Вони наочні й легко запам’ятовуються , тому китайський уряд часто використовує них для вираження своїх політичних ідей, волі та закликів. Гасла також можуть розглядатися як звертання уряду до народу. Однак у подібних гаслах, поряд з політичною пропагандою, неважко помітити тенденцію до насильства й жорстокості. В усій країні «промивають мізки», щоб сформувати жорстко обмежене мислення людей Найсильніший інструмент жорстокого керування китайської компартії – системний контроль. Ієрархія партійної організації породжує цинічне відношення до людини як особистості. Їй усе одно, що вона суперечить сама собі; вона може сказати, і відразу відступитися від своїх слів; для неї важливіша за все саме мережа організацій, щоб позбавити людей права бути людиною, яке дається їй при народженні. Всюди урядові органи керування. Не залежно від того, місто це або село, народ повинен контролюватися дільничною або сільською адміністрацією. В останні роки навіть одруження, розлучення та народження дітей – усе повинно бути погоджено з нею. Партійна ідеологія, напрям думок, суспільні структури, механізм пропаганди й адміністративні системи – усі служить тільки її диктаторським цілям. Компартія, користуючись владою, керує думками й вчинками кожної людини. Жорстокість партійного контролю проявляється не у фізичних стражданнях, а в тому, що непомітно робить людину неспроможною думати самостійно, боязливою та слабкодухою, яка не сміє мати свою думку. Мета її контролю в тому, щоб «промивати мізки» людей; щоб вони думали й говорили як компартія; робили те, до чого вона заохочує. Кажуть, що «Політика компартії схожа на місяць: першого числа вона одна, а п'ятнадцятого числа – вона інша». Але, не дивлячись на те, як змінюється компартія, народ усієї країни повинен неухильно йти за нею. Коли тебе використовують як опорну силу компартії, щоб бити інших, ти повинен дякувати компартії за те, що ти «користуєшся її благоволінням». Коли тебе б'ють, ти повинен дякувати компартії за «виховання». Коли ти довідався, що тебе вдарили помилково, і що тебе реабілітували, ти повинен дякувати компартії за те, що «у неї широка душа, що вона може виправляти свої помилки». Компартія здійснює свою тиранію шляхом безперервних циклів придушень і наступних реабілітацій. 55-літня тиранія КПК обмежила свідомість нації, помістивши її в дозволені компартією рамки. Ті, хто мислить поза цими рамками, відразу стають винними. У результаті безперервної боротьби дурість стали називати розумом, а безпринципність стала способом існування. У сучасному суспільстві, де Інтернет став головним засобом обміну інформацією, КПК вимагає від людей контролювати себе, і не читати новини із-за кордону, не відвідувати сайти із заголовками «права людини» та «демократія». Діяльність компартії «з промивання мізків» є абсурдною, жорстокою, підлою та повсюдною. Вона змінила шкалу цінностей китайського суспільства, змінила моральність і мораль, цілком змінила норми поведінки та спосіб життя нації. Причому, КПК продовжує використовувати психологічні й фізичні катування людей для зміцнення свого абсолютного авторитету як релігії, єдиновладно керуючої країною. Висновок Чому компартії потрібно безупинно боротися, щоб удержати свою владу? Чому КПК вірить у те, що поки життя продовжується, боротьба не припиниться? Хіба не заради того, щоб досягти цієї мети, компартія безжалісно порушує екологічне середовище, не жаліє більшість міських жителів і селян, що живуть у бідності? Це заради комуністичного ідеалу? Ні. Один із принципів комунізму – знищити приватну власність, тому що вона вважає, що приватна власність – корінь усіх злочинів і зла. На початку завоювання влади китайська компартія намагалася цілком знищити приватну власність. Однак, після економічної реформи 1980 року, приватна власність знову повернулася в Китай, і була захищена Конституцією. Якщо не піддаватися впливові «трюку компартії для відводу очей», то люди зможуть ясно побачити, що протягом 55 років правління компартія просто влаштувала якийсь фарс розподілу майна, який повторювався кілька разів, і, зрештою, завершився приватною власністю компартії. Інший принцип компартії – демонстрація того, що вона є «авангардом робітничого клас», що її завдання – знищення капіталістичного класу. Однак зараз у партійному статуті чітко визначено, що капіталістам можна вступати в компартію. Всередині самої компартії ніхто вже не вірить у комунізм. Від неї залишилася лише порожня оболонка її мнимої сутності. І вся ця тривала боротьба тільки для того, щоб зберегти чистоту рядів компартії? Ні. Сьогодні, після 55-літнього правління компартії, всюди її кадри беруть хабарі, порушують закони, шкодять народові та країні, й кількість таких випадків зростає. В останні роки відомо, що з 20 мільйонів державних службовців Китаю 8 мільйонів були засуджені за корупцію. У Китаї проти чиновників за статтею про корупцію щорічно розглядається близько мільйона судових позовів, що не розслідуються. 09.01.2004 р. Китайське державне валютне управління перевірило 35 банків та 41 підприємство на предмет використання валюти і з'ясувало, що 120 мільйонів доларів США протизаконно використані не за призначенням. За статистикою, протягом останніх років не менше ніж 4 тисячі партійних кадрів утекли за кордон, прихопивши із собою великі суми грошей, розмір яких досягає декількох десятків мільярдів доларів США. Тоді може бути вся ця боротьба за підвищення моралі та моральності людини, а також її свідомості – заради турботи про справи держави? Також ні. У нинішньому Киї прагнення до матеріального благополуччя різко зросло, і люди втратили традиційні поняття про честь. Стало звичним обманювати родичів і друзів. Багато китайців не в курсі важливих проблем у країні й не говорять про них; а той, хто знає правду, не говорить про неї, оскільки це небезпечно. Разом з цим, за вигаданими причинами раз за разом розпалюються націоналістичні настрої. Китайці можуть із потурання уряду кидати каміння в Американське посольство в Китаї, підпалювати державний прапор США. Можна бути або «слухняним громадянином», або «жорстоким громадянином», але не можна бути просто громадянином, який має права людини. Культурне виховання – основа підвищення морального рівня народу. Принципи Конфуція та судження Менція підтримували моральні норми і правила протягом багатьох тисяч років. «Якщо люди залишають без уваги норми поводження, то можуть залишитися без головного, і не розрізнити добро і зло. Вони можуть утратити свій напрямок… і Дао може бути зруйновано».[6] Метою класової боротьби компартії є створення безперервного безладдя для утвердження себе як єдиної керівної партії та релігії Китаю, використовуючи партійну ідеологію для контролю за китайським народом. Урядові органи, армія і ЗМІ є інструментами КПК для підтримання диктатури. Шкоду, яку компартія завдала Китаю, неможливо вимірити. Сама вона вже стоїть на межі загибелі, її розпад неминучий. Деякі люди вважають, що падіння влади компартії призведе до великого безладдя в суспільстві, турбуються про те, що замість компартії нікому буде керувати країною. У 5-тисячолітній історії Китаю 55-літнє правління компартії – просто минуще. На жаль, за ці короткі 55 років компартія зруйнувала традиційну віру і правила. Зруйнованими виявилися колишні уявлення про мораль та суспільні структури; турбота, любов і гармонія між людьми підмінені боротьбою та ненавистю; повага й турбота про Небо, Землю і природу замінені самозвеличуванням: «люди обов'язково переможуть Небо». Здійснюючи один за іншим ці акти руйнування, компартія спустошила соціальні, моральні й екологічні системи, привівши китайську націю до глибокої кризи. Оглядаючись на китайську історію, ми бачимо, що в усіх династіях такі принципи, як «любов до народу», «робити народ багатим», «виховання народу», вважалися основним обов'язком уряду. Інстинктивно люди тягнуться до доброти, й обов‘язок уряду – допомагати задовольняти цю природну властивість народу. Менцій казав: «Настанова правителеві: якщо народ має стабільний доход, то він буде спокійний; ті ж, у кого немає стабільного доходу, не будуть спокійні»[7] . Нереально виховувати народ, якщо він бідний. Не любити свій народ та убивати невинних – це називається тиранією. В 5-тисячолітній історії було багато особистостей, що здійснювали гуманне правління, таких як імператор Жао й імператор Шунь у давні часи, у династії Чжоу імператори Вень та У, в династії Хань імператор Веньцзін, у династії Тан правління імператора Чженьгуань, у династії Ці – імператора Кан Чен. Ці династії процвітали завдяки тому, що лідери «слідували Небесному Дао», «дотримувались золотої середини», «прагнули до рівноваги». Особливістю гуманного правління було наступне: вибирати здібних, моральних людей; дозволяти вільно виступати з промовами; прагнути до дружби та миру; жертвувати собою заради народу і допомагати йому. Завдяки цьому народ буде дотримуватись закону та моральних норм, життя буде щасливе, а праця — плідною. З погляду історії хіба можуть розквіт і загибель чийогось правління існувати без причини? Коли не стане компартії, Китай знайде мир і гармонію. Люди повернуться до правди, доброти, скромності й терпінню; держава знову буде піклуватися про потреби народу, і всі професії будуть процвітати.
[1] «Літопис історії династії Хань» [2] Цянь Бочен «Східна культура». 4-е видання 2000 р. [3] Гао Ган і Жао Шуші – члени ЦК КПК. В 1954 р., після невдалої спроби боротьби за владу, були звинувачені у змові й виключені із КПК. Ху Фен – знавець і літературний критик, виключений із КПК і засуджений на 14 років 1955 р. [4] Пен Дехуей (1898-1974), командуючий збройними силами, головком під час війни в Кореї, міністр оборони в 1954-1959 рр. Відправлений у відставку дією лівих елементів в оточені Мао. [5] Чжао Гао (пом.бл. 210 р. до н.е.), глава євнухів при дворі Цинь. Після смерті імператора сфабрикував разом з його другим сином Ху Хаєм два заповіти, примусивши спадкоємця престолу Фу Су покінчити з собою. [6] Де Канн Ювей», зібрання політичних праць 1981 м. Чжунхуа Шуцзюй. [7] Висловлювання Менція в «Тен Вень Го» |
2005-2009 © The Epoch Times Україна ( Велика Епоха )