Коментар 8. Чому Комуністична партія Китаю - злий культ

Культурна Революція була періодом, коли 'Сонце було найбільш червоним', а 'світ самий темний.' Кожний повинен був вивчати роботи Мао. (Getty Images)

Вступ

Крах соціалістичного блоку услід за крахом Радянського Союзу на початку 1990-х відзначив провал комунізму через майже сторіччя з дня його виникнення. Однак КПК зненацька вижила й усе ще керує Китаєм - нацією, що складає одну п'яту населення Землі. Постає неминуче питання: чи залишається КПК сьогодні дійсно комуністичною?

Ніхто в сьогоднішньому Китаї, включаючи членів партії, не вірить у комунізм. Після п'ятдесяти років соціалізму КПК тепер визнала приватну власність і навіть має фондову біржу. Вона чекає іноземних інвестицій, щоб створити нові підприємства, експлуатуючи робітників і селян настільки, наскільки це можливо. Це цілком суперечить ідеалам комунізму. Незважаючи на укладання компромісу з капіталізмом, КПК підтримує деспотичний контроль над населенням Китаю. Конституція, переглянута в 2004 році, усе ще твердо заявляє, що "китайський народ різної етнічної приналежності продовжує дотримуватись народної демократичної диктатури і соціалістичного шляху на чолі з Комуністичною Партією Китаю і керівництвом марксизму-ленінізму, ідеологією Мао Цзедуна, теорією Ден Сяопіна і важливими думками "Трьох уявлень".

"Леопард вмер, але його шкіра ще залишилася" . Сьогоднішня КПК має про запас тільки "свою шкіру". КПК успадкувала цю шкіру і використовує її, щоб підтримати свою владу в Китаї. Яка природа шкіри, успадкованої КПК, тобто яка сама організація КПК?

Риси культу КПК

Комуністична партія є, власне кажучи, злим культом, що шкодить людству. Хоча КПК ніколи не називала себе релігією, вона відповідає кожній окремій рисі релігії (Таблиця 1). На початку свого заснування вона розглядала марксизм як абсолютну істину. Вона набожно поклонялася Марксу, як своєму духовному богові, і закликала людей брати участь у боротьбі не на життя, а на смерть, з метою побудови "комуністичного раю на землі".

Таблиця 1. Релігійні риси КПК.

Комуністична партія значно відрізняється від будь-якої ортодоксальної релігії. Всі ортодоксальні релігії закликають вірити в Бога і доброту, і мають на меті етично наставляти людство і рятувати душі. Комуністична партія не вірить у Бога і виступає проти традиційної етики.

Те, що КПК зробила, доводить, що вона - злий культ. Доктрини Комуністичної партії засновані на класовій боротьбі, насильницькій революції і диктатурі пролетаріату і привели до так званої "комуністичної революції", повної крові і насильства. Червоний терор при комунізмі тривав майже століття, приносячи нещастя безлічі країн у світі й уніс десятки мільйонів життів. Комуністична віра, та, що створила пекло на землі, є ні чим іншим, як наймерзотнішим культом у світі.

Риси культу Комуністичної партії можуть бути резюмовані під шістьма заголовками:

Суміш доктрин і усунення дисидентів

Комуністична партія вважає марксизм своєю релігійною доктриною і представляє його як "незаперечну істину". Доктрини компартії мають недолік у доброті і терпимості. Замість цього вони повні зарозумілості. Марксизм був доробком початкового періоду капіталізму, коли продуктивність була низька, а наука розвинута слабко. Він зовсім не мав правильного розуміння відносин між людиною і суспільством або людиною і природою. На жаль, ця єретична ідеологія розвинулася в міжнародний комуністичний рух і наносила шкоди людському світові понад сто років, перш ніж люди відмовилися від неї, зрозумівши, що вона цілком неправильна на практиці.

Партійні лідери, починаючи з Леніна, завжди доповнювали доктрини культу. Від теорії Леніна про насильницьку революцію, теорію Мао Цзедуна про перманентну революцію з диктатурою пролетаріату, до "Трьох уявлень" Цзян Цземіня, історія компартії складається з єретичних теорій і помилок. Хоча ці теорії постійно приводили на практиці до нещасть і сповнені внутрішніх протиріч, Комуністична партія усе ще повідомляє, що вони універсально правильні, і змушує людей вивчати свої доктрини.

Усунення дисидентів - найефективніший засіб злого культу комунізму в поширенні своєї доктрини. Оскільки доктрина і поводження цього злого культу занадто смішні, КПК повинна змусити людей приймати їх, покладаючись на насильство в усуненні дисидентів. Після того, як КПК захопила кермо влади в Китаї, вона почала "земельну реформу", щоб усунути клас землевласників, "соціалістичну реформу" у промисловості і торгівлі, щоб усунути капіталістів, "рух чистки реакціонерів", щоб усунути народні вірування і чиновників, які займали посади, перш ніж комуністи прийшли до влади, "рух проти правих", щоб змусити інтелігенцію замовчати, і Велику Культурну революцію, щоб знищити традиційну китайську культуру. КПК могла об'єднати Китай під комуністичним злим культом і досягти ситуації, де кожний читав Червону книгу, виконував "танок вірності" і "запитував указівки партії ранком і доповідав партії ввечері". У період після Mao і Дена, КПК стверджує, що Фалуньгун - традиційна практика вдосконалення, що вірить у принцип "Істина-Доброта-Терпіння", - конкурує з нею за маси, і тому мала намір знищити Фалуньгун. Тому вона почала цілеспрямований геноцид Фалуньгун, що продовжується і сьогодні.

Поклоніння вождям і уявлення про перевагу лідера

Від Маркса до Цзян Цземіня портрети вождів КПК явно виставляються для поклоніння. Абсолютна влада лідерів комуністичної партії забороняє будь-який сумнів. Mao Цзедун був представлений як "червоне сонце" і "великий керманич". Партія перегинала ціпок, говорячи про його лист, говорячи, що "одна пропозиція дорівнює 10 000 звичайних пропозицій". Як "звичайний член партії", Ден Сяопін колись керував китайською політикою, як володар. Теорія Цзян Цземіня "Три уявлення" - ледве більш 40 ієрогліфів, включаючи пунктуацію, але четвертий Пленум ЦК КПК звеличив її як таку, що "дає творчу відповідь на питання про те, що таке соціалізм, як будувати соціалізм, яку партію ми будуємо і як будувати партію". Партія також непомірно хвалила "Три уявлення", у цьому випадку фактично глумливо стверджуючи, що це продовження і розвиток марксизму-ленінізму, думок Мао Цзедуна і теорії Ден Сяопіна.

Звірячі вбивства безневинних людей Сталіним, катастрофічна Велика Культурна революція, розпочата Мао Цзедуном, наказ Ден Сяопіна щодо бійні на Тяньаньмень і тривале переслідування Фалуньгун Цзян Цземінем - жахливі результати єретичної диктатури Комуністичної партії.

З одного боку, КПК передбачає у своїй Конституції: "Уся влада в Китайській Народній Республіці належить народу". Органами, через які народ здійснює керування державою, є Всекитайські Збори Народних Представників (ВЗНП) і місцеві народні збори на різних рівнях. "Ніяка організація або людина не можуть бути вище Конституції і закону". З іншого боку, Статут КПК передбачає, що КПК - ядро китайської соціалістичної ідеї, не враховуючи країни і людей. Голова Постійної комісії ВЗНП виступив з "важливими промовами" по всій країні, стверджуючи, що ВЗНП, вищий орган державної влади, повинний підкорятися КПК. Відповідно до принципу "демократичного централізму", уся партія повинна коритися Центральному Комітетові партії. Говорячи конкретніше, те, на чому ВЗНП дійсно наполягає - диктатура Генерального секретаря, що у свою чергу захищена законодавством.

Сильне "промивання мозку", контроль свідомості, тверда організація і ніякого виходу, якщо ти прийняв членство

Організація КПК надзвичайно тверда: людині потрібна рекомендація двох членів партії для вступу; новий член повинний заприсягтися у вірності партії, як тільки він був прийнятий; члени партії повинні платити членські внески, відвідувати організаційні заходи і брати участь у групових політичних заняттях. Партійні організації пронизують усі рівні влади. Є базові осередки КПК у кожному селі, місті й районі. КПК керує не тільки членами партії і партійними справами, але також і безпартійними, тому що весь режим повинний "підкорятися керівництву партії". В ті роки, коли проводилася кампанія класової боротьби, "священики" релігії КПК, а саме, партійні секретарі на всіх рівнях, найчастіше не знали точно, що вони робили крім підпорядкування людей дисципліні.

"Критика і самокритика" на партійних зборах служить загальним, нескінченним засобом керування розумом членів партії. Протягом свого існування, КПК ініціювала безліч політичних рухів, щоб "очистити членів партії", "виправляючи партійну атмосферу", "захоплюючи зрадників", "роблячи чищення антибільшовицького корпуса" (Корпус AБ) і, "дисциплінуючи партію", періодично перевіряючи "почуття партійної природи", тобто використовуючи насильство і жах, щоб перевірити відданість членів партії самій партії, і засвідчуючи, що вони завжди йдуть з нею в ногу.

Вступ у КПК походить на підписання безповоротного договору про продаж душі і тіла. Через постанови партії, завжди перевищуючі закони держави, партія може виключити будь-якого члена партії за бажанням, у той час як окремий член партії не може вийти з КПК, не піддавшись серйозному покаранню. Вихід з партії розглядається як невірність і викликає страшні наслідки. У ході Великої Культурної революції, коли культ КПК тримав абсолютну владу, було відомо, що якщо партія захоче Вас убити, Ви не змогли б залишитися в живих; якби партія захотіла, щоб Ви жили, то Ви не змогли б умерти. Якби людина зробила самогубство, то її б назвали такою, що "боїться народного покарання за свої злочини", і члени її родини були б також покарані.

Процес ухвалення рішення в партії працює як чорна шухляда, оскільки внутрішня партійна боротьба повинна бути збережена в абсолютній таємниці. Партійні документи є конфіденційними. Боячись викриття своїх злочинних дій, КПК часто торкається дисидентів, обвинувачуючи їх у "розголошенні державних таємниць".

Примус до насильства, вбивств і жертв для партії

Мао Цзедун сказав: "Революція - не званий обід, або написання есе, або створення картини, або вишивання; вона не може бути настільки витонченою, настільки неквапливою і ніжною, настільки помірною, доброю, чемною, стриманою і великодушною. Революція - повстання, акт насильства, яким один клас скидає інший".

Ден Сяопін рекомендував: "Вбивство 200 000 чоловік в обмін на 20-літню стабільність".

Цзян Цземінь наказував: "Знищіть їх (практикуючих Фалуньгун) фізично, заплямуйте їхню репутацію і виснажте їх матеріально".

КПК діє насильством, вбила незліченну кількість людей під час своїх попередніх політичних рухів. Вона навчає людей обходитись з ворогом "по-зимовому холодно". Мається на увазі, що червоний прапор червоний від того, що був "пофарбований червоною кров'ю мучеників". Партія поклоняється червоному кольору через свою пристрасть до крові й вбивств.

КПК робить виставку "героїчних" прикладів, щоб заохотити людей жертвувати собою задля партії. Коли Чжан Сід помер, працюючи в печі на виробництві опіуму, Мао Цзедун похвалив його, сказавши, що його смерть - "важка, як гора Тань". У ті скажені роки, "сміливі слова" на зразок: "Не бійся ні труднощів, ні смерті" і "Гірка жертва підсилює сміливе рішення; ми змусимо сонце і місяць сяяти в нових небесах" дало їжу для поривів при надзвичайній нестачі матеріальних ресурсів.

Наприкінці 1970-х В’єтнам послав війська і скинув режим "червоних кхмерів", що був створений КПК і зробив огидні злочини. Хоча КПК була в люті, вона не могла послати війська, щоб підтримати "червоних кхмерів", тому що Китай і Камбоджа не мали спільного кордону. Замість цього, КПК почала війну проти В’єтнаму на китайсько-в’єтнамському кордоні, щоб покарати В’єтнам, начебто для "самозахисту". Десятки тисяч китайських солдатів пожертвували кров'ю і життями в ім'я цієї боротьби між комуністичними партіями. Їхні смерті фактично не мали нічого спільного з територією або суверенітетом. Однак декілька років потому, КПК ганебно увічнила пам'ять безглуздої жертви багатьох наївних і яскравих молодих життів як "революційний героїчний дух", нешанобливо запозичуючи пісню "витончена поведінка, пофарбована кров'ю". 154 китайських мучеників померли в 1981 році, повертаючи гору Фака в провінції Гуанси, але КПК недбало повернула її В’єтнаму, коли Китай і В’єтнам переглядали кордони.

Коли поширення атипову пневмонії загрожувало життю людей на початку 2003 р., КПК охоче прийняла на роботу багато молодих медсестер. Ці жінки були відразу приставлені доглядати за хворими на атипову пневмонію. КПК посилає молодих людей на найнебезпечнішу лінію фронту, щоб створити "чудову сцену": "Не бійся ні труднощів, ні смерті". Однак КПК не може пояснити, де були інші 65 мільйонів членів партії, який образ партії вони створили.

Заперечення віри в Бога і руйнування людської природи

КПК пропагує атеїзм і стверджує, що релігія - "духовний опіум", що може запаморочити людей. Вона використовувала свою владу, щоб знищити усі релігії в Китаї, і потім обожила себе, давши абсолютну владу в країні культові КПК.

У той же самий час, як КПК підривала релігію, вона також зруйнувала традиційну культуру. Вона стверджувала, що традиція, мораль і етика - це середньовіччя, марновірство і мракобісся, і знищила їх в ім'я революції. У ході Великої Культурної революції широко розповсюджені потворні явища порушували китайські традиції, наприклад, чоловік і дружина, які обвинувачують один одного, студенти, які б'ють своїх викладачів, батьки і сини, які повстали один на одного, "червоні охоронці", безжалісно вбиваючі безневинного, і побиття заколотників, руйнування і розбій. Це були природні наслідки утисків людської природи.

Після встановлення свого режиму КПК змусила національні меншини завірити у своїй відданості комуністичне керівництво, укладаючи компроміс з багатою і барвистою національною культурою, яку вони створили.

4 червня 1989 р., так звана Народна визвольна армія знищила безліч студентів у Пекіні. Це змусило китайців цілком утратити надію на політичне майбутнє Китаю. З тих пір весь народ сконцентрувався на зароблянні грошей. З 1999 року і донині КПК жорстоко переслідує Фалуньгун, виступаючи проти принципу "Істина-Доброта-Терпіння" і в такий спосіб викликаючи прискорене падіння моральних норм.

З початку цього нового століття новий виток незаконного землекористування і конфіскації грошово-кредитних і матеріальних засобів [корумпованими чиновниками КПК, у змові зі спекулянтами] залишив багатьох людей без засобів до існування, зробив бездомними. Кількість людей, які звертаються до уряду в спробі владнати несправедливість, різко збільшилася, і соціальний конфлікт підсилився. Великомасштабні протести почастішали, їх люто придушує міліція і збройні сили. Фашистська природа "Республіки" стала очевидною, і суспільство втратило мораль і совість.

У минулому лиходій не шкодив своїм найближчим сусідам, або, як говориться в приказці, "Лисиця полювала вдалечині від будинку". В даний час, коли люди хочуть підставити когось, вони надають перевагу своїм родичам і друзям у цьому і називають це "вбивством знайомих". У минулому китайські піддані оберігали чистоту понад усе, тоді як сьогодні люди висміюють бідних, але не повій. Історія руйнування людської природи і моралі в Китаї яскраво показана у наведеній нижче поемі:

"У 50-х люди допомагали один одному,

У 60-х люди боролися один з одним,

У 70-х люди обманювали один одного,

У 80-х люди піклувалися тільки про себе,

У 90-х люди використовували у своїх інтересах усіх, з ким зустрічалися".

Військове захоплення влади, монополізація економіки і дикі політичні й економічні амбіції

Єдиною метою становлення КПК було захоплення влади збройним шляхом і потім створення системи державної власності, у якій держава є монополістом у плановій економіці. Дикі амбіції КПК далеко перевершують устремління звичайних злих культів, що просто накопичують гроші.

У країні із соціалістичною державною власністю, якою керує КПК, партійні організації, наділені величезною владою, тобто партійні комітети й осередки різних рівнів, володіють усією державною інфраструктурою. Партійні організації як власники керують державним апаратом і витягають засоби безпосередньо з державного бюджету на різних рівнях існування. КПК, як вампір, висмоктала з нації величезні багатства.

Збиток, що наніс культ КПК

Коли згадуються інциденти, як наприклад, із сектами "Аум Сенріке", що вбила людей газом нервово-паралітичної дії Зарин, "Сходження сонячного храму в небеса" з його самогубствами, або масове самогубство більш ніж 900 послідовників "Народного Храму" Джима Джоуна, усі тремтять від страху та обурення. КПК, однак, це злий культ, який скоює в тисячу разів гірші злочини, робить замах на незліченні життя. Це тому, що КПК володіє наступними унікальними особливостями, яких немає в звичайних культах.

Злий культ став державною релігією

У більшості країн, якщо Ви не сповідуєте релігії, Ви можете усе ще насолоджуватися щасливим життям, не читаючи літератури або слухаючи інформацію про принципи тієї релігії. У Китаї, однак, людині неможливо жити без постійної обробки доктринами і пропагандою культу КПК, оскільки КПК перетворила цей злий культ у державну релігію з тих пір, як захопила владу.

КПК починає прищеплювати свої політичні ідеї вже в дитячому садку і початковій школі. Не можна здобути вищу освіту або підвищення на більш високу посаду без проходження політичного іспиту. Жодне з питань у політичному іспиті не допускає незалежного мислення. Ті, хто складають іспити, зобов'язані заучувати стандартні відповіді, підготовані КПК, щоб успішно скласти. Нещасливі китайці змушені повторювати проповіді КПК, навіть коли вони ще молоді, багаторазово "промиваючи собі мозок". Коли працівників просувають на більш високі посади в уряді, незалежно від того, члени вони КПК чи ні, вони повинні закінчити партійну школу. Випускник партійної школи не одержить підвищення, поки не буде цілком відповідати відповідним вимогам цієї школи.

У Китаї, де КПК - це державна релігія, групам з відмінними від партії думками не дозволяють існувати. І навіть "демократичні партії", що просто створені КПК як політична ширма, і реформована "Асоціація релігій" (тобто , самоврядування, самозабезпечення і самопоширення), повинна формально визнати лідерство КПК. Вірність КПК - первинна до прийняття будь-яких інших вірувань, згідно з істинно сектантською логікою КПК.

Суспільна система керування доведена до крайності

Цей злий культ міг стати державною релігією, тому що КПК мала повний контроль над суспільством і позбавила людей волі. Цей вид контролю безпрецедентний, тому що КПК позбавила людей приватної власності, що є основою волі. До 1980-х рр. люди в містах могли заробити на життя, тільки працюючи на керованих партією підприємствах. Селяни в сільських районах повинні були жити на земельних ділянках, що належать партійним комунам. Ніхто не міг уникнути контролю КПК. У такій соціалістичній країні, як Китай, організації КПК всюдисущі - від центрального уряду до найбільш низових рівнів суспільства, включаючи села. Через партійні комітети й осередки на всіх рівнях КПК утримує абсолютний контроль над суспільством. Такий строгий контроль цілком знищує індивідуальну волю: волю пересування (реєстраційна система прописки за місцем проживання), волю слова (500 000 "реакціонерів" були репресовані КПК, тому що вони скористалися волею слова), волю думки (Лін Чжао і Чжан Чжисін були вбиті за те, що сумнівалися в КПК), і волю одержання інформації (читання заборонених книг або прослуховування "радіостанцій ворогів " - незаконний; пошук в Інтернеті також контролюється).

Можливо, хтось скаже, що приватна власність тепер дозволена КПК, але ми не повинні забувати, що ця політика реформ і відкритості з'явилася тільки коли соціалізм досяг положення, при якому людям не вистачало їжі і народне господарство було на грані краху. КПК повинна була відступити, щоб врятувати себе. Однак, навіть після реформи і відкритості, КПК ніколи не послаблювала свого контролю над людьми. Тривале звіряче переслідування практикуючих Фалуньгун могло відбутися тільки в країні, якою керує компартія. Якби КПК змогла стати економічним гігантом, чого вона і бажає, тоді КПК підсилила б свій контроль над китайським народом.

Захист насильства і презирство до життя

Майже всі злі культи керують своїми послідовниками або протистоять зовнішньому впливові через насильство. Однак деякі зверталися до такого насильства без покаяння, як КПК. І навіть загальна кількість смертельних випадків, викликаних всіма іншими злими культами в усьому світі, не може зрівнятися з числом людей, убитих КПК. Культ КПК розглядає людину лише як засіб для досягнення своєї мети. Вбивство - це лише ще один засіб. Таким чином, КПК не ставить ніяких умов або не має сумнівів у переслідуванні людей. Будь-хто, включаючи прихильників, членів і лідерів КПК, може стати мішенню.

КПК сприяла кампучийским "червоним кхмерам", типовий приклад звірства Комуністичної партії і зневага життям. Натхненна і відома навчанням Мао Цзедуна, кампучийська компартія під керівництвом Пол Пота за три роки і вісім місяців свого панування вирізала два мільйони чоловік - приблизно чверть населення цієї маленької країни - щоб "знищити систему приватної власності". З загальної кількості загиблих, більше ніж 200000 жертв були китайцями за етнічною приналежністю.

Щоб не дати забути про злочини компартії і в пам'ять жертв, у Камбоджі створений меморіальний музей для показу злодіянь "червоних кхмерів". Музей знаходиться в колишній в'язниці "червоних кхмерів". Спочатку це була середня школа, будинок якої Пол Пот переробив на в'язницю З-21, призначену для політв'язнів. Багато представників інтелігенції утримувалися тут і були замучені в ній на смерть. Поряд з тюремними будинками і різними інструментами катувань також представлені фотографії жертв перед стратою. Зареєстровано багато жахливих катувань, коли перерізали горло, просвердлювали мозок, кидали об підлогу і таким чином вбивали немовлят і т.д. Усім цим методам катувань, за повідомленнями, навчали "експерти і технічні професіонали", яких КПК послала на підтримку "червоним кхмерам". КПК навіть навчала фотографів, що спеціалізувалися на зйомках (для документування або розваги) ув'язнених перед стратою.

Саме в цій в'язниці З-21 витягали людський мозок для виготовлення високо поживної їжі для лідерів кампучийської компартії. Ув'язнених прив'язували до стільця перед машиною для свердління голови. Жертва була надзвичайно налякана, коли свердло, що швидко обертається, проколювало голову ззаду і швидко і ефективно витягувало мозок, коли жертва ще була жива.

Культова природа Комуністичної партії

Що робить компартію настільки тиранічною і настільки злою? Коли ця примара Комуністичної партії опинилася в цьому світі, у неї була місія залякування. Наприкінці "Маніфесту Комуністичної партії" є дуже відомий абзац: "Комуністи вважають ганебною справою приховувати свої погляди і наміри. Вони відкрито заявляють, що їх цілі можуть бути досягнуті лише шляхом насильницького повалення всього існуючого суспільного ладу. Нехай панівні класи здригаються перед комуністичною революцією. Пролетарям нічого в ній втрачати, окрім своїх ланцюгів. Придбають же вони увесь світ". (с.71, вид. 1953)

Місія цієї примари полягала в тому, щоб, використовуючи насильство, відкрито кинути виклик людському суспільству, зруйнувати старий світ, "знищити приватну власність", "усунути характер, незалежність і волю буржуазії", усунути експлуатацію, знищити родину і дозволити пролетаріату керувати світом.

Ця політична сторона, що відкрито оголосила бажання "бити, трощити і грабувати", не тільки заперечує, що її точка зору зла, але також і повідомляє, переконана у своїй правоті у "Маніфесті Комуністичної партії": "Комуністична революція є найбільш рішучий розрив з успадкованими від минулого відносинами власності; не дивно, що в ході свого розвитку вона найбільш рішучим чином пориває з ідеями, успадкованими від минулого". (с.55, изд.1953)

Відкіля беруться традиційні думки? Відповідно до атеїстичної теорії, традиційні думки природно породжуються з законів природи і суспільства.

Вони - результат безперервного руху Всесвіту. У розумінні тих, хто вірить у Бога, однак, людські традиції і моральні цінності даються Богом. Незалежно від їх походження, найфундаментальніша людська етика, поведінкові норми і стандарти оцінки хорошого і поганого відносно стійкі; вони були основою регулювання людської поведінки і підтримки суспільного ладу протягом тисяч років. Якби людство втратило моральні норми і стандарти для визначення хорошого і поганого, то хіба люди не перетворилися б на тварин? Коли "Маніфест Комуністичної партії" повідомляє, що він "категорично порве з традиційними ідеями", це загрожує основі нормального існування людського суспільства. Комуністична партія повинна була стати злим культом, що веде людство до руйнування.

Весь "Маніфест Комуністичної партії", що формулює керівні принципи компартії, пронизаний різкими заявами, у ньому зовсім немає доброти і терпимості. Маркс і Енгельс думали, що вони знайшли закон суспільного розвитку шляхом діалектичного матеріалізму. Отже, з "правдою" у руці вони взяли під сумнів усе і заперечували усе. Вони вперто нав'язували ілюзії комунізму людям і не коливалися в захисті використання насильства для руйнування існуючих суспільних структур і культурних основ. Те, що приніс "Маніфест Комуністичної партії" новонародженої комуністичної партії, було несправедливою примарою, що протистоїть законам Небес, винищує людську природу і є зарозумілим, надзвичайно егоїстичним і абсолютно нестриманим.

Теорія судного дня Комуністичної партії - страх кінця партії

Маркс і Енгельс прищепили злий дух Комуністичної партії. Ленін заснував комуністичну партію в Росії і насильно скинув Тимчасовий уряд, створений після Лютневої революції, перервав хід буржуазної революції в Росії, захопив владу й одержав точку опори для комуністичного культу. Однак успіх Леніна не означав перемоги пролетаріату в усьому світі. Навпаки, як йдеться на початку "Маніфесту Комуністичної партії": "Усі сили старої Європи об'єдналися для святого цькування цієї примари". (с.20, вид.1953) Після народження компартії, вона негайно зіткнулася з кризою виживання і боялася бути знищеною у будь-який момент.

Після Жовтневої революції російські комуністи (більшовики) дали людям не мир і хліб, а тільки блюзнірське вбивство. Війська на фронтах програвали війну, а революція погіршила економіку суспільства. Як наслідок, люди почали заколот. Громадянська війна швидко поширилася по всій країні, і селяни відмовилися забезпечувати їжею міста. Повномасштабний бунт почався серед донських козаків; їхня боротьба з Червоною Армією привела до звірячого кровопролиття. Варварську і звірячу природу братовбивства в цих боях можна побачити в літературі, наприклад, у "Tихому Доні" Шолохова і його збірці розповідей про Дон. Війська під керуванням колишнього білого армійського адмірала Олександра Колчака і генерала Антона Денікіна в якийсь момент майже скинули російську компартію. Навіть як новонароджену політичну силу, Комуністичну партію не приймала майже вся нація, можливо, тому, що комуністичний культ був занадто злим, щоб завоювати народні серця.

Досвід КПК був подібний досвідові російської партії. Починаючи з "Інциденту Мари" і "Різанини 12-го квітня", до п'ятикратного придушення в областях, якими керували китайські комуністи, і, кінець кінцем, до розпочатого "Довгого маршу" у 25 тисяч кілометрів, КПК завжди стояла перед загрозою знищення.

Комуністична партія зародилася з наміром у що б то не було зруйнувати старий світ. Тоді їй довелося зіткнутися з реальною проблемою: як вижити і не бути знищеною. Компартія жила в постійному страху щодо свого власного розкладання. Виживання стало головною справою комуністичного культу, його усепоглинаючим фокусом. З розвалом міжнародного комуністичного союзу, криза виживання КПК збільшилася. Починаючи з 1989 року, її страх власного Судного дня став більш реальним, оскільки термін її падіння наблизився.

Жорстока боротьба - головний засіб виживання комуністичного культу

Компартія наголошувала на тому, що її члени повинні бути абсолютно віддані їй, наголошувала на організованості та залізній дисципліні. Ті, хто вступав до КПК, обов'язково повинен був дати клятву: "Я, що добровільно вступаю в компартію Китаю, зобов'язуюся підтримувати програму партії, дотримуватись її статуту, виконувати обов'язки члена партії, проводити в життя рішення партії, строго додержуватись партійної дисципліни, зберігати партійні секрети, бути відданим партії, активно працювати, віддавати усього себе заради боротьби за комунізм, коли потрібно, готовий пожертвувати усім заради партії і народу, ніколи не критикувати партію" (див. статут КПК, перший параграф, 6 розділ).

Концепцію "присвятити усього себе навчанню" компартія назвала "партійністю". Вона вимагала, щоб член партії обов'язково був готовий при потребі відкинути все людське розуміння і принципи, абсолютно підкорятися волі партії та її голови. Якщо їм потрібно буде, щоб ти робив добро, то ти повинен робити добро, якщо потрібно буде, щоб творив зло, то повинен творити зло, інакше ти не досягнеш критерію члена партії, це вважатиметься проявом слабкої партійності.

Мао Цзедун говорив: "Марксистська теорія - це теорія боротьби". З питань вирощування і збереження партійності спиралися на всебічні механізми всередині партійної боротьби. Шляхом безперервної внутрішньої і зовнішньої жорстокої боротьби компартія, з одного боку, знищувала все далеке, створюючи червоний терор, з іншого боку, безупинно упорядковувала ряди членів партії, строго ставилася до догматів свого навчання, зміцнювала "партійність" членів, підсилювала бойову міць партійної організації. Це і стало універсальним засобом збереження компартії.

Мао Цзедун був кращим майстром серед вождів КПК, які використовують цей універсальний засіб внутрішньої партійної боротьби, жорстокість його методів боротьби, безсоромність прийомів давно були викриті ще за часів існування Радянського Союзу.

У 1930 році Мао в провінції Цзяньси, що належить радянським районам, організував масштабний жорстокий революційний рух - "ліквідація антибільшовицького корпуса (корпуса АБ)". Кілька тисяч солдатів Червоної Армії, а також багато членів місцевих партійних осередків і простих громадян загинули в ході її. Безпосередня причина цих подій була в тому, що Мао тільки що затвердив свій вплив у районі Цзяньси, і відразу зустрівся з протистоянням Червоної Армії і партійної організації на півдні Цзянси на чолі з Чи Венліном. Мао не міг дозволити, щоб поряд з ним була якась організована, що протистоїть його впливу і волі сила. Він без жалю вживав надзвичайних заходів придушення товаришів по партії, підозрюваних ним в інакомисленні. Заради створення атмосфери викорінювання "корпуса АБ", він без жалю взявся спочатку за тих людей, хто був відданий йому. Таким чином, з кінця листопаду до середини грудня проводилося оперативне зосередження армії, що відносилася до червоної. Під девізом "швидке формування армії" створювалися дивізії, полки, батальйони, роти, зводи для викорінювання контрреволюціонерів, винищування членів партій-вихідців з багатих родин і всіх незадоволених. Не пройшло і місяця, як більш ніж 40-тисячна Червона Армія знищила близько 4400 членів "корпуса АБ", серед них було кілька десятків керівників головних угруповань, усі вони були страчені.

Далі Мао почав займатися силами інакомислячих у радянських районах. У грудні 1930 року він направив Першого секретаря центрального політичного керування частин Червоної Армії Лі Шаоцю, що також був головою комітету з викорінювання контрреволюціонерів, щоб той від імені колишнього голови прибув у провінцію Цзяньси в район Футянь, де була радянська влада і заарештував вісьмох основних керівників місцевого комітету 20-го полку Червоної Армії, серед яких були Дані Лянби, Чи Байфан і інші. До них застосовували різноманітні катування, їх побили так, що "на всьому тілі не залишилося живого місця", "пальці на руках були переламані, усе тіло було обпалене і вкрите гноєм, вони не могли рухатися". Зі спогадів тих років відомо, що " їх [катованих] крик і плач струшував небо, він неугавно дзвенів у вухах, використовували найбільш виняткові види катувань і жорстокості". 8 грудня дружини Лі Байфана, Ма Міна і Джоу Міна прийшли побачитись зі своїми чоловіками, їх також прийняли за членів "корпуса АБ", їх схопили, до них також застосували катування: "палили тіло, припікали полові органи, ножем відрізали груди". Під такими жорстокими катуваннями Дан Лянби видав, що Лі Венлін, Цинь Фанпан, Лю Ті, Джоу Мін, Ма Мін і інші "є ватажками "корпуса АБ", і повідомив, що в навчальному закладі Червоної Армії є велика група "корпуса АБ". З 07.12 і до вечора 12.12., у ці короткі п'ять днів Лі Шаоцю й інші його спільники неухильно проводили в життя винищування контрреволюціонерів, вони схопили більше 120 членів "корпуса АБ", їх звинуватили в декількох десятках злочинів і страчували близько 40 чоловік. Цей жорстокий демарш Лі Шаоцю і його спільники протривав до 12 грудня 1930 року, він був потрясінням для радянського району Футянь, (див. китайські "Історичні дослідження викорінювання "корпуса АБ" Мао Цзедуном у радянському районі Цзяньси").

Мао Цзедун спирався на теорію і практику боротьби від радянських районів і до Енана, поступово домігся й установив своє абсолютне верховенство в партії. У 1949 р., після того, як компартія набрала міць, ця внутрішня партійна боротьба усе ще продовжувалася. Наприклад, на засіданні в Лушані Мао почав різко нападати на Пен Дехуея і звільнив його з посади. Усіх лідерів, що були присутніми на цьому засіданні, примушували висловитися з цього приводу, ті деякі, хто насмілився виразити свою думку або ж залишитися при своїй думці, один за іншим були визнані антипартійним угрупованням Пен Дехуея. Коли прийшов час культурної революції, усі старі кадри Центрального комітету були " пропрацьовані", але усі вони покірно прийняли все це, хто ж насмілиться заперечити Мао? Компартія завжди наголошувала на відданості їй, наголошувала на організованості і залізному порядку, на абсолютній покорі Голові. Ця партійність з'являється шляхом вирощування і загартування в процесі безперервної політичної боротьби.

Колишній лідер КПК Чі Лісан під час культурної революції був поставлений у безвихідне положення. Йому було 68 років, але кожен місяць його в середньому "обробляли" більш 7 разів. Його дружину Лі Ша назвали шпигункою, "радянським ревізіоністом", кинули у в'язницю, більше про неї нічого не відомо. Він же, знаходячись в абсолютно безвихідному положенні, покінчив життя самогубством, проковтнувши велику кількість снодійного. Перед смертю Лі Лісан написав Мао лист, чим дійсно довів, що члени партії до самої смерті не насмілюються кинути "партійність": "Генеральний секретар, я зараз ступив на шлях самогубства за зраду партії, ніщо не може виправдати мій злочин. Хочу сказати тільки одне, я і моя родина не робили абсолютно ніяких злочинів, не підтримували таємних зв'язків із закордоном. Прошу про одне, щоб Центральний комітет провів ґрунтовну перевірку і зробив висновки, виходячи з реальних фактів. Лі Лісан, 22 червня 1967 року" (див. "Лі Лісан: людина, по якій чотири рази проводили цивільну панахиду").

Теорія боротьби Мао Цзедуна в самому кінці привела Китай до страшної біди, не бувалої в історії, але ці «проходять раз в сім-вісім років» політичні рухи і внутрішня партійна боротьба, дійсно стали якимсь механізмом, що гарантує збереження компартії. Кожен раз ці рухи "упорядковували" близько 5%, тобто невелике число людей, але в підсумку 90%, тобто більшість, усі як один починали йти шляхом партії, таким чином, підсилювалася могутність і боєздатність партійних організацій. Це дозволяло робити відсіювання небажаючих відмовитися від своїх принципів, так званих "нестабільних" елементів, і атакувати будь-яку силу, що насмілювалася пручатися. Спираючись на цей механізм, заволодіти владою могли тільки люди, у яких найкраще була розвинута психологія внутрішньопартійної боротьби і які більше всього були готові застосовувати підступні і грубі прийоми, тобто в лідера злого культу компартії повинний бути гарантований багатий досвід боротьби, і сто процентна партійна свідомість. Ця жорстока боротьба за допомогою насильства і "кривавих уроків" промивала мозки тим, хто вступав до неї, одночасно з цим, процес цієї безперервної боротьби заряджав компартію, підсилював її психологію боротьби, що гарантувало її незнищенність і, що вона не буде перетворена в якусь м'якотілу групу, що залишила боротьбу.

Ця партійність, якої вимагає компартія, дійсно еволюціонувала з самої суті злобного культу компартії. Заради здійснення своїх цілей, КПК рішуче знищувала всі традиційні принципи, не гребуючи при цьому ніякими прийомами, приймаючи за ворога будь-яку силу, що стояла в неї на шляху, тому їй було необхідно виховати своїх членів так, щоб вони стали покірними інструментами партії, що не мають почуттів, понять справедливості, віри. Джерело цієї ідеологічної основи компартії лежить у тім, що вона відноситься до людського суспільства і традицій, як до своїх ворогів, у тім, що вона надмірно високо оцінює себе, з чого і породжується крайній егоїзм і зневага життями своїх спільників. Заради своїх так званих ідеалів компартія готова розгромити увесь світ, знищити будь-яке інакомислення. Такий єретичний культ неодмінно повинний зустріти протистояння всіх, що мають добру природу, тому вона неодмінно повинна вишукати способи, щоб знищити добрі думки і природу людини, тільки тоді буде можливість, щоб люди повірили в її єретичне навчання. Тому, якщо компартія хоче гарантувати своє існування, то, в першу чергу, потрібно знищити саме добрі думки і природу людей, а також норми моралі і моральності, перетворити людей у покірних рабів і інструменти. Виходячи з логіки КПК, життя партії, її інтереси стоять над усе, навіть вище інтересів всіх членів партії разом узятих, тому кожен окремий член партії повинний бути готовий у потрібний час принести себе в жертву.

З історії КПК відомо, що такі люди, як Чень Дусю і Цюй Циубай, що хоч якось зберегли традиційну свідомість інтелігентів, такі, як Ху Яобан і Чжао Цзиян, що виявили турботу про інтереси народу, такі, як Чжу Жунцзи, будучи чесним чиновником і хоч якось допомагав людям, поза залежністю від їхнього великого внеску в справу партії, і також поза залежністю від особистого честолюбства, зрештою не уникли чищення або ж відставки, підпали під вплив інтересів і дисципліни партії. Партійність, що просочила їх до самих кінчиків нігтів у процесі боротьби, привела до того, що найчастіше в ключовий момент вони йшли на компроміс, приймали все, як належне. Тому що в їхній підсвідомості найбільшим інтересом є збереження партії, їм простіше було пожертвувати собою, навіть своїми очима бачачи злодіяння внутрішньопартійних сил, вони все одно не насмілювалися дати своїй ще збереженій добрій природі вплинути на справи партії. Це дійсно є результатом дії механізму боротьби компартії, вона гарних людей перетворювала в інструменти для свого використання і за допомогою партійності в максимальному ступені стримувала і навіть знищувала добру природу людини. Провівши більше десяти "кампаній боротьби", КПК скинула понад 10 лідерів або ж їхніх спадкоємців, жоден з лідерів партії не мав доброго кінця. Навіть у Мао Цзедуна, який правив як імператор 43 роки, незадовго до його смерті, його дружину і племінника кинули у в'язницю, і вся партія ще радісно кричала, що це велика перемога маоїзму. Комедія це або фарс?

Після того, як КПК захопила владу, йшли безперервні політичні рухи, боротьба йшла зсередини партії і за її межами. Так було в часи Мао Цзедуна, і продовжувалося після "реформ і відкритості". Тільки в 80-і роки мислення людей стало небагато вільніше, компартія, проводячи політикові "протистояння буржуазної лібералізації", висувала "чотири фундаментальних принципи", тому що компартії потрібна абсолютна влада лідера; мирна вимога демократії студентами в 1989 році було подавлено в крові, тому що компартія не може миритися з демократичними віяннями. У 90-х роках з'явилися учні Фалуньгун, що вірять у принцип "Істина-Доброта-Терпіння", що привело до репресій, спрямованих на винищування, що почалися в 1999 році і продовжуються донині. Це відбувається тому, що компартія не може терпіти прояв людської природи і добрих думок, і вона неодмінно повинна застосувати насильство, щоб знищити добру природу, що виходить із серця людини, тільки тоді компартія може не турбуватися за свою владу. У 21-му столітті Інтернет об'єднав увесь світ, але тільки компартія витрачає багато засобів для блокади інтернет-сайтів і арештів людей, що входять у мережу; це тому, що КПК особливо боїться, що люди зможуть одержувати вільну інформацію.

Розкладання диявольського комуністичного культу

Диявольський культ КПК у своїй суті відкидає небесні принципи і знищує природу людини, в основі партії - безрозсудне самозвеличування, крайній егоїзм і вседозволеність. Хоч навіть на практиці вона безупинно робила злочини, гублячи країну і народ, але вона ніколи не визнає ці свої злочини, і також ніколи не насмілиться дозволити людям ясно побачити свою природу. З іншого боку, компартія ніколи не звертала уваги на те, що змінювала гасла і вивіски, тому що все це, дивлячись з позиції КПК, є її методами для утримання влади компартії, цієї її великої мети, так що вона готова робити усе, що завгодно, і вона зовсім не звертає уваги на мораль і справедливість.

Розвиток інституціоналізації і соціалізації цього диявольського культу веде лише до повного падіння. Через високу концентрацію влади, через те, що суспільна думка стала мовчазною, через те, що всілякі механізми контролю були знищені, уже немає ніякої сили, що може зупинити рух компартії до розкладання і падіння.

Сьогоднішня КПК вже впала до такого ступеня, що стала найбільшою "жадібною і корумпованою партією" у світі. По офіційній китайській статистиці, у всьому Китаї займають посади 20 млн. урядових чиновників-членів КПК, за 20 років уже понад 8 млн. цих чиновників було викрито в корупції і піддалися дисциплінарному або карному покаранню за законами Китаю, до цього ще додаються ті, хто не був викритий в корупції. В дійсності, число корумпованих партійних діячів уже перевищило 2/3, але викрито тільки малу їх частину.

Жадібність і корумпованість заради власної наживи, заради своїх інтересів - ці матеріальні вигоди є найбільшою концентрованою силою, створеною сьогоднішньою КПК. Жадібні та корумповані партфункціонери знають, що якби не було компартії, то не було б і шансу їм поживиться. Якщо компартія буде повалена, то вони позбавляться не тільки владних повноважень, але також, можливо, їм буде загрожувати небезпека розплати. У романі "Гнів Небес", що оголює відносини посадових осіб по той бік сцени, його автор Чен Фан, використовуючи слова Хао Сяншу, представника секретаря міськкому, висловив велику таємницю цієї партії: "корупція може дозволити нашій політичній потужності стати ще міцнішою".

Простий народ бачить дуже ясно: "якщо йти проти корупції, то це знищить партію, якщо не йти проти корупції, то це знищить країну". Але КПК не може навіть перед лицем небезпеки знищення боротися з корупцією. Вона робить це тільки в найбільш винятковому випадку і для показу убиває кілька корумпованих партробітників і в такий спосіб за допомогою декількох голів вона продовжує своє існування ще на кілька років. Дійшовши до сьогоднішнього моменту, диявольський культ компартії визначив єдину лінію свого навчання - це збереження влади, запобігання краху і загибелі партії.

У сьогоднішньому Китаї дуже сильно зруйновані норми етики і моралі. Низькоякісна продукція, проституція, наркоманія, співробітництво чиновників з бандитами, організовані мафіозні угруповання, азартні ігри, хабарництво, корупція і тому подібні небезпечні для суспільства прояви поширюються з дуже великою швидкістю. КПК сильно потурає всьому цьому, до того ж високі чиновники безпосередньо є закулісними заступниками цього і збирають з них гроші за забезпечення їм безпеки. Цай Шаочин, фахівець з вивчення мафіозних проявів у спеціалізованому інституті м. Нанцина припускає, що в Китаї біля мільйона членів організацій мафіозного характеру. Кожна профспілка зв'язана з членами уряду, суддями, міліцією й іншими корумпованими партійними працівниками, які стоять за ними.

КПК боїться появи в людей їх природних добрих думок, тому не насмілюється дати людям волю віри. КПК жорстоко репресує таких гарних людей, котрі мають віру, як учні Фалуньгун, які прагнуть до Істини-Доброти-Терпіння , як підпільні члени християнської церкви, котрі вірять в Ісуса та Ієгову. КПК боїться, що демократія може принести кінець її однопартійному правлінню, тому і не насмілюється дати людям політичну волю. Вона стрімко діє, ув'язнюючи незалежних лібералів і активних захисників цивільних прав. Але КПК дійсно дала китайцям іншу волю, тобто якщо тільки ти не втручаєшся в політику, не проти керівників партії, то ти можеш дати волю будь-яким своїм бажанням, і навіть чинити будь-яке злодіяння і неетичні справи. Таким чином, КПК йде до загибелі, і критерії моралі китайського суспільства котяться вниз, що є дуже сумним.

"Блокувала дорогу в небесний рай, відкрила двері в пекло" - цей вислів дійсно дуже добре описує те, як єретичний культ КПК губить сьогоднішнє суспільство.

Деякі міркування про злісне панування КПК

Що таке компартія?

Здається, що це просте питання, але на нього неможливо просто відповісти. Під зовнішньою оболонкою "заради людей", в обличчя політичної партії, вона дійсно ввела в оману дуже багатьох, але КПК усе-таки не є політичною партією в звичайному сенсі цього слова, а є "футі" (одержима злим духом), єретичним культом, що завдає шкоди людям. Компартія є якоюсь живою сутністю: партійні організації, що є проявами злого культу в світі людей, це її тіло; а злий дух, що здавна вселився в неї, визначає сутність єретичного культу партії.

Вожді компартії, хоч навіть вони і були лідерами культу, вони усього лише були виразниками і слугами злого духу партії. Коли їхні наміри і цілі йшли по одній лінії з партією і коли це можна було використовувати для партії, то їх вибирали як проводирів. Але коли вони не задовольняли потреби партії, то їх жорстоко скидали. Механізм партійної боротьби гарантує, що лише тільки найпідступніший, найбільш злісний, найбільш твердий зможе втриматись на посаді лідера культу компартії. В історії КПК з-поміж десяти з лишком партійних вождів, усім було дуже важко нормально зійти зі сцени, що саме і пояснює це питання. В дійсності у найвищих керівників партії вибір був дуже обмеженим, вони могли або вийти з цієї партії і залишити в історії гарне ім'я, як, наприклад, Горбачов, або їх проковтнула КПК, як інших генеральних секретарів.

Люди - це ті, кого поневолює і пригноблює компартія. В області, якій керує КПК, люди не мають права відмовляти компартії, вони повинні насильно приймати лідерів партії і виконувати зобов'язання на її підтримку. Вони також повинні під погрозою жорстокої розправи з боку партії приймати "промивання мозку" єретичним культом. КПК змушує всю націю вірити в цей єретичний культ і слухати його. Сьогодні у світі це дуже велика рідкість, і навіть можна сказати, що вона єдина у світі.

Члени партії - це фізична маса, що використовується, щоб заповнити тіло компартії. Багато хто з цих людей дуже чесні та добрі, і навіть своїми успіхами заслужили авторитет у суспільстві. КПК дуже хоче приймати до себе таких людей, тому що вона може використовувати їхній авторитет і здібності для служіння собі. Також є дуже багато людей, що заради того, щоб стати чиновниками, стати людьми вищого прошарку суспільства, додають багато сил і активно входять у партію, допомагають цьому злому культові. Також є ті, хто хоче приєднатися до партії, тому що вони хочуть чогось досягти в житті, але знають, що крім вступу в партію, більше немає ніякого шансу для особистого розвитку. Деякі приєдналися до партії, тому що хотіли одержати квартиру або ж поліпшити свої життєві умови. Таким чином, серед десятків мільйонів членів компартії є і гарні, і погані люди. Але незалежно від того, через що вступив у партію, за власною волею чи ні, якщо тільки ти присягнув перед прапором партії, то це означає, що ти зі своєї волі віддаєш їй усього себе. З цього моменту політнавчання, організаційна діяльність - усе це є безперервним процесом "промивання мозку", що проходить доти, поки досить велика частина людей майже перестане мати свою власну волю, буде введена в оману "зрівнялівкою в мисленні" партійності та стане цілком контролюватися головним тілом злого духу. Функції таких людей усередині компартії можна порівняти з клітинами в тілі людини, що повинні безупинно працювати заради підтримки життєздатності всього тіла. Навіть до того, як вони стали членами партії, ці люди були поневоленими членами суспільства. Найсумніше те, що після того, як на вас буде надітий цей тугий обруч "партійності", його буде дуже важко зняти. Як тільки один раз промайне людська природа, то дуже можливо, що ви піддастеся репресіям і чищенню. У цей час, навіть якщо захочеш вийти з партії, - оскільки єретичний культ компартії дозволяє тільки вступати в неї і не дозволяє виходити - ти відразу можеш бути проголошений зрадником. Тому люди часто вбачають у членів компартії розповсюджену подвійну натуру: одна - це "партійність" на політичних зборах, і друга - це природа людини в повсякденному житті.

Партійні кадри - це ті, хто має владу серед членів партії. Хоч навіть у визначений час, у визначених випадках, за визначених обставин вони і можуть робити свій вибір між гарним і поганим і приймати власні рішення, але в цілому вони можуть лише робити справи відповідно до волі партії, це означає, що "уся партія кориться Центральному комітетові". Партійні кадри на різних рівнях є головною силою партії, але роль, що вони грають - це бути інструментом партії. Щоразу в політичних рухах вони були використані і потім переслідувалися. Критерій, який стоїть за цим, такий: дивляться, чи вірно ви слідуєте за головою культу, чи віддані ви і чи невідступні.

Чому люди не усвідомлюють?

КПК панує в Китаї 50 із зайвим років, усюди вчиняючи зло. Але чому в китайських людей не вистачає розуміння сутності цього злісного культу? Хіба китайці дурні? Ні. Китайці - одна з мудрих націй у світі, і до того ж мають більш ніж п'ятитисячолітні давні традиції. Але китайці аж до сьогоднішнього дня усе ще живуть під пануванням компартії і не насмілюються висловити їй своє невдоволення, ключова причина цього полягає в тому, що злий дух компартії наскрізь пронизав мислення китайців.

Спробуйте уявити собі, якби китайці насолоджувалися свободою слова і могли б відкрито обговорювати переваги і недоліки компартії, то мудрі китайці давно могли б розпізнати злісну природу партії і звільнити себе від цього єретичного культу. Але, на жаль, знаходячись більше п'ятдесяти із зайвим років під пануванням КПК, китайці втратили волю думки і слова. Ціль переслідування ультраправих з інтелігенції в 1957 році полягала в тому, щоб кліщами затиснути їм рота і контролювати мислення. У такому безправному суспільстві під час Культурної революції молодь щиро вивчала роботи Маркса і Енгельса, але більшості з них було інкриміноване створення "антипартійної кліки", і вони були репресовані, і тим більше нічого було і говорити про те, щоб обговорювати, чи має рацію компартія.

КПК - це єретичний культ, але дуже багато китайців навіть не насмілюються і подумати, щоб так сказати про неї. Але як тільки один раз була висловлена така думка, то людям, які жили в Китаї, напевно, буде неважко з пережитого ними самими та їхніми друзями знайти достатні для цього аргументи.

Люди, крім того, що позбавлені свободи думки, ще піддалися наповненню комуністичним навчанням і партійною культурою. Таким чином, люди могли чути тільки оспівування заслуг компартії, на жаль, у головах людей, крім промов компартії, не було майже нічого іншого. Наприклад, під час придушення студентів, коли на площі Тяньаньмень відкрили вогонь, дуже багато людей інстинктивно відразу кинулися в кущі. І коли ситуація набагато заспокоїлася, вони всі, як один, вийшли зі своїх притулків і стали голосно співати "Інтернаціонал", вони сміливо вийшли вперед. Ці люди, хоч навіть вони і були сміливими, щиросердими, що заслуговують на повагу, але чому, опинившись перед таким жорстоким відношенням з боку компартії, вони все-таки співали "Інтернаціонал"? Причина дуже проста: під тиском партійної культури ці жалюгідні люди знали тільки ідеї комунізму. Крім "Інтернаціоналу" й інших пісень, що вихваляють партію, їм більше нічого було заспівати.

Де ж вихід?

КПК уже йде до краху, сумно те, що перед своїм знищенням вона всіма силами намагається зв'язати свою долю з китайською нацією.

КПК згасає й очевидно, що згасає також і її сила, і все менше і менше діє її контроль над свідомістю людей. Зараз, коли широко розвиваються телезв'язок і Інтернет, КПК дуже важко тримати монополію на інформацію, а також контролювати вираження думок. Оскільки корумповані чиновники усе більше грабують і пригнічують народ, то люди починають пробуджуватися від своїх ілюзій, зв'язаних з компартією, багато хто з них піднялись на боротьбу за свої права. У репресіях Фалуньгун КПК не тільки не досягла мети втримати контроль над свідомістю, але й навпаки, ще послабила себе, оголивши усю свою жорстокість. У такому середовищі люди одержали шанс переглянути своє ставлення до компартії, звільнити китайську націю від ідеологічного контролю, цілком вийти з-під впливу злого духу компартії.

Китайцям, які більше 50-ти років прожили під пануванням КПК, необхідна не революція з застосуванням сили, а порятунок через очищення їхніх душ. Але необхідно, щоб китайці самі рятували себе, тільки тоді можна досягти цього. Перший крок самопорятунку - це зрозуміти сутність злого культу компартії.

Наступить день, коли люди відкинуть партійні організаційні системи, що пронизують державний апарат, тим самим дозволять вільно діяти суспільним системам, що підтримують основні сили суспільства. Коли будуть скорочені диктаторські партійні організації, буде збільшена і поліпшена ефективність роботи уряду. Цей день уже не далекий. У дійсності, ідея видалення компартії з уряду вже була визнана і була спроба реформаторів реалізувати це ще в 80-і роки усередині партії в русі "відділення партії від уряду". Але оскільки у свідомості відкинули "абсолютне лідерство партії", то ці реформи не змогли здійснитися.

Партійна культура - це середовище, необхідна для виживання злого культу КПК. Звільнення свідомості людей від контролю партії може бути більш важким, чим викорінювання контролю партії над держорганами, але це єдино вірний шлях для корінного знищення злого культу компартії. Це може бути досягнуто тільки безпосередньо зусиллями самих китайців. Коли їхнє мислення стане глибинним, природним, коли їхня людська натура повернеться до джерела і до істини, тільки тоді можна буде реально знову відтворити мораль суспільства і перейти до нормального некомуністичного суспільства. Засіб для знищення цієї "одержимості" - це саме пізнати природу і ганебний вплив цього злого духу, видалити його зі свідомості, щоб йому більше ніде було сховатися. КПК більше всього звертає увагу на контроль над свідомістю, тому що компартія саме і є формою свідомості. Коли китайці цілком, усією душею відкинуть перекручені принципи єретичного вчення компартії, активно знищать партійну культуру і той усебічний вплив, що вона робить на їхнє життя і представлення цього єретичного вчення, то компартія як форма свідомості опиниться перед загибеллю, вона розкладеться, коли люди самі будуть рятувати себе.

Звичайно, в країнах, де панує компартія, існує бідність, тоталітаризм і переслідування. Таких країн уже залишилося дуже небагато - це Китай, північна Корея, В’єтнам і Куба. Їх дуже мало і їхні дні полічені.

Якщо, спираючи на мудрість китайців, блиск і славу китайської нації, про які можна судити з історії, Китай позбудеться диявольського духу компартії, то це буде суспільство, що подає великі надії.

Висновок

Компартія вже більше не вірить у комунізм, її душа уже вмерла, але тінь її ще не розсіялася. КПК успадкувала "шкіру" радянської компартії, і все ще виявляє характер цього злого культу: зарозумілість, марнославство, егоїзм, уседозволеність. У цьому єретичному культі компартія відкидає небесні принципи, знищує сутність природи людини, усе це продовжується і зовсім не змінилося.

Сьогодні КПК панує в Китаї, це дійсно форма панування за допомогою накопичених за багато років методів боротьби, контроль з боку секретних організацій і "злого духу партії", а також злої пропаганди, що функціонує, як державна релігія. Підсумок вищеописаних шести особливостей єретичного культу в полягає в тім, що КПК сьогодні не приносить нічого гарного, а тільки діє зло.

Злісний культ компартії, усе ближче підходячи до своєї загибелі, як наслідок прискорює темп своєї корумпованості і виродження. Найстрашніше в тім, що цей злий культ, що не хоче гинути, усіма силами намагається затягти китайське суспільство за собою в цю прірву корупції і виродження.