Чернівці для туристів і місцевих жителів

«Мені найбільше сподобалося українське місто Чернівці»
 
Чернівці - погляд із середини

Історичний центр Буковини, як він є

 

 

Читайте також:  - Австралія: Подорож Північною Вікторією. Епізод другий - Дикі тюльпани - коштовні камені степу

«Мені найбільше сподобалося українське місто Чернівці», - поділилася враженнями від подорожі Україною знайома полька Агнешка Шіміон. Не Київ, столиця держави, не південні морські красоти, і навіть, не історична столиця західної України - Львів, а відносно невелике місто Чернівці. Чому? Чим воно привертає увагу туристів? Невже там так «гарно живеться», як розповідають гості міста?

У цьому я вирішила пересвідчитися на власні очі.

Театр починається з гардеробу, а місто - з вокзалу

Доїхати до Чернівців можна маршрутним автобусом, або ж потягом, у місті також є аеропорт.

14 годин дороги і потяг Київ-Чернівці прибуває на міський вокзал історичного центру Буковини. Якщо ви приїхали туристичною  групою, то  екскурсія починається просто з  відвідин вокзалу.

У 19 ст. залізниця була символом прогресу. Місту, через яке вона пролягала, був гарантований торговий та промисловий розвиток. Тому таким радісним було 1 вересня 1866 року, коли у Чернівцях відкрили залізницю. Кілька сотень підданих Австро-Угорської імперій (до якої на той час входив центр Буковини - Чернівці) стали першими пасажирами цуга (саме так у ті часи називали потяг). Його вважали дуже швидким «бо ж за 12 годин довозив з Чернівців до Львова», переповідає екскурсовод.. Півтори сотні років тому потяг викликав справжній фурор: юрби народу виходили привітати його на всіх 9 станціях, через які той проходив. Для порівняння, у Києві перший потяг з'явився лише через чотири роки.

На початку свого існування вокзал був не лише транспортним вузлом, а й своєрідним атракціоном, на який чернівчани сходилися подивитися і послухати марш, який обов'язково проводжав цуг о сьомій годині сорок хвилин. Деякі історики стверджують, що відправлявся потяг саме під популярну мелодію «Сім сорок».

Екскурсія щойно розпочалася, а наша група одразу заговорила, що «добре було б у комфортабельний готелик, з гарячою водою і сніданком у номер». Але от з готелями в місті проблеми. Адміністрація Чернівців про це добре знає. «У нас немає готелів європейського рівня», - зауважив міський голова Микола Федорук на сесії міськради. «Ось відкрилося кілька нових закладів, але про який рівень сервісу може йтися, якщо вони не пропонують сніданки?» У Чернівцях 16 готельних закладів. Вартість проживання від 60 до 1550 гривень за добу, такі данні департаменту економіки. Зростання кількості туристів очікується наступного року, коли місто святкуватиме своє 600-річчя.

Ми трохи перепочили,  допили каву - і наша група  повертається на туристичний маршрут.

Пункт призначення - міська ратуша

Це місце, де зазвичай засідала політична верхівка міста - магістрат.  Довго не могли урядовці погодитися, де ж краще будувати споруду. 29 років знадобилося, щоб визначитися з місцем, і ще 6, аби нова споруда почала працювати. В 1847 році постала будівля з високою баштою та внутрішнім подвір'ям. Бачила чернівецька ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над нею майорить синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає герб міста. Найбільше уваги привертає 50 метрова вежа, коли о 12 годні щодня на балкончик виходить сурмач у народному одязі й на всі чотири сторони світу сповіщає, що: « Там на тому боці, там живе Марічка...».

«Це варто почути. Колоритно так», -  говорить місцева жителька Віра. Вона переїхала до Чернівців два роки тому, коли вступила до технікуму. «Чернівчани вже звикли і не приділяють сурмачеві, та й іншим історичним місцям, такої уваги, як гості міста, для яких це вдивовижу. Я коли почала тут жити щовечора любила виходити на площу навпроти ратуші - послухати. Багато гуляла старовинними вуличками, а коли почалося навчання, робота - просто стала не помічати тієї дивовижі. Може звикла, а може проблеми на кшталт: гроші треба заробляти, готуватися до вступу в Університет, це все повністю займає голову і вже не до різних там музеїв». Щодо грошей, які заробляють Чернівчани, то молоді за некваліфіковану роботу  платять 800 - 1,5 тис. грн., а у спеціалістів зарплати різняться: від 850 грн. у завідувача магазином - до 2500 грн у водія вантажівки. (такі дані дає Буковинська кадрова агенція).

Посидівши «у політичному центрі» екскурсія наша вирушила до навчального, а саме до Чернівецького університету ім. Федьковича. Заснований у 1875 році навчальний заклад мав лише три факультети, але бажаючих навчатися не бракувало. В ті часи, як і зараз, абітурієнти з різних частин Буковини і Галичини з'їжджалися сюди. На територію університету нашу групу не пустили: «Бо іспити йдуть», - пояснив вартовий. Дивним було те, що ніяких натовпів  батьків та груп підтримки вступаючих ми не помітили. Лише невеличка група з 5 чоловік стояла біля гратів центрального входу. «Навіть нас попросили вийти за межі території, хоча там наші діти здають іспити», - пояснила жінка. Всі п'ятеро видно було дуже хвилювалися, бо ж є за що - один  з кращих університетів Західної України. Статус, підтверджений історією, так би мовити.

31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя  приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Йому раділи і майбутні студенти, і прості обивателі.

Лекції, що читалися у новоствореному навчальному закладі, ще раз підтверджували тезу про поліетнічність Чернівців. Хоча навчання велося німецькою мовою, тут все-таки вивчали вірші Котляревського та старослов'янську граматику, на кафедрі східноєвропейської історії викладалася історія України.

Заморити черв'ячка по-чернівецьки

Погулявши ще трохи незвично вузькими, але довгими вуличками Чернівців - нагуляли добрий апетит. Місцева кухня нагадує домашню: щось смачно, а щось не вдалось. У Чернівцях існує інстинктивний поділ на їдальні, де можна смачно і недорого поїсти. Наприклад, тільки в центрі ми нарахували їх три. Там на 15 гривень можна замовити першу, другу страву і сік.  У кав'ярнях пропонують зігріваючі напої, а у ресторанах - широкий вибір страв та вин. Примітно те, що піцца - універсальна для Чернівців страва - вона в меню як кав'ярень так і розкішних ресторанів. 

«Орієнтуйтесь на ресторан і добротну корчму», - порадив нам екскурсовод. Ось в останню ми й вирушили. Побачивши в меню незвичні для центральної України назви страв: мамалигу, банош - настрій одразу покращав. «Спробуйте краще народну ситну страву «Бабусин гостинець»,  - порадила жінка за сусіднім столом. «Це глечик з чимось на зразок вареників із м'ясом в розплавленому сирному соусі з грибами» Ми довірилися пораді. Страва й дійсно виявилася дуже поживною і смачною. Вже за півгодини ми допивали каву і розмовляли з пані Юлією. «Чернівці дуже гарне і старовинне місто». Вперше воно згадується  в історичних документах 1408 року. «Зараз населення близько 300 тис. чоловік», - додає пані Юлія. Говорили про все: починаючи від політики і кінчаючи погодою. За приємною розмовою і час пролетів непомітно. Нам вже був час повертатися на вокзал, адже за годину відходив потяг Чернівці-Київ.

Зібравшись потім у вагоні, ми ще довго обговорювали чим історичний центр Буковини для туристів відрізняється від  Чернівців для «щоденного життя». Єдине, з чим всі без винятку погодилися - люди в місті дуже привітні: все розкажуть, покажуть, посміхнуться і допоможуть. Можливо, це - просто менталітет такий. Тоді саме завдяки йому в туристів залишаються тільки приємні враження від подорожі, а всі прогалини, забуваються вже до прибуття потягу на центральний Київський вокзал.