Подорож по Західній Африці: мистецтво приготування їжі в Гані

Зої Ака, кореспондент The Epoch Times із Канади, живе в сільській місцевості Гани. Ця стаття, перша із серії розповідей, в яких Зої розповідатиме про свої переживання від зіткнення із чужою культурою і поділиться своїми думками про життя однієї з найбільш благополучних західноафриканських націй. Зокрема, Зої розповість про мистецтво приготування ганської страви «фуфу».

Приготування їжі в Гані

Канмусі, Гана. Всім людям необхідно їсти. Але моє перебування в Гані допомогло мені зрозуміти, скільки зусиль треба було докласти, щоб поїсти, поки над нами не запанувала культура комфорту в Північній Америці.

Окрім повного браку проточної води (тема наступного дня), першим потрясінням по приїзді сюди в травні минулого року була відсутність холодильників. Для багатьох жителів Гани холодильник - це розкіш, яка несе в собі трохи користі.

Якось я наївно запропонувала піти купити продукти рано вранці, щоб залишилося більше вільного часу вдень. «Ні, зараз ти не зможеш купити їжу», - почула я у відповідь. «Чому?» - поцікавилася я. «Тому що їжа ще в полі».

Це правда. Тоді, як ми розмовляли, маніоку тільки викопували із землі, корів тільки що забили й лише зараз переправляли їхнє м'ясо на ринок. Свіжа їжа так просто не зіпсується. Дійсно свіжа їжа смачніша, і я починаю до цього звикатися. Зізнаюся, я все одно купила холодильник (якби ж тільки діти зачиняли двері!).

Схоже на вогнище... у якомусь розумінні

Тут такі предмети, як холодильники, печі - не для звичайної людини. Газова плита - предмет розкоші. Більшість звичайних людей використовують пічку, невелике барбекю і деревне вугілля.

Моя перша спроба скористатися такою піччю викликала загальний сміх. Я не змогла її навіть розпалити. Я поклала деревне вугілля, але, щоб здобути вогонь, потрібно було щось для розтоплення: зазвичай зрізають кілька паличок за допомогою мачете і, дуже важливий момент, шматочок чорного поліетиленового мішка.

Гарна ідея: горючий поліетилен у всьому світі - найбільше джерело чадного газу. Спочатку я вирішила не використовувати поліетиленовий мішок і спробувала папір, щоправда невдало, знову викликавши сміх оточуючих. Відмовившись від цієї ідеї, я спробувала пакет, але потайки я просто змочила все в гасі і, кинувши сірника, запалила. Внаслідок чого біля будинку утворилася невеличка грибоподібна хмариночка. Добре, що будинки тут роблять із цементу. Я виклала велику суму та купила газову плиту.

 

Молоття вручну

Після того як вогонь розпалено, наступне випробування полягає в тому, щоб подрібнити інгредієнти. У Гані все строїться за шаблоном: суп із ріпчастих цибулин, перець чілі, помідори і трохи баклажанів. Подрібнення - найважча частина у всьому процесі приготування їжі. Для міксера необхідна електрика, якої тут практично не буває. Вона є великою розкішшю в країні, де стоїть застаріла гребля та наростає енергетична криза. Іноді тут нема електрики, іноді є 12 годин, хоча якщо в дамбі є вода, то ця проблема не така вже й актуальна.

Тому люди перемелюють інгредієнти по-старому, використовуючи ступку й товкача у формі пісочного годинника. Те, що забирає дві хвилини на міксері, так забирає вдесятеро більше часу, плюс значне фізичне зусилля. Згідно з місцевим звичаєм навіть практично непомітні насіннячка й шкірка помідорів мають бути перетертими, перш ніж їх відправити до супової каструлі.

Я купила міксер, а коли немає електрики, ми їмо деінде не вдома.

Нестерпний товкач

Додавши м'яса в суп і почавши готувати їжу в першій каструлі, другу каструлю заправляємо маніокою і незрілим овочевим бананом. Каструлю ставимо на плиту після того, як приготується їжа в першій каструлі. Коли все розвариться до м'якого стану, воду з каструлі виливаємо, і невеликі шматочки банана або маніоки вкидаємо до великої дерев'яної ступки для перемелювання «фуфу». Так, товкти. Ступка й товкач такі великі, що двоє чоловіків (або жінок) мусять товкти разом.

Одна людина поміщає невеликі шматочки маніоки або овочевого банана у велику дерев'яну ступку і обертає її, тоді як інша людина бере великий товкач, який буквально розміром з колоду й важить 20 фунтів, та б'є по ступці, перемелюючи вміст і перетворюючи його на смачну в'язку кулю крохмалю.

Переміщати колоду вгору-вниз і не зламати руки напарника - це вправа для людей з гарним почуттям ритму. Цей процес роздрібнення потребує 25 хвилин, що частково є причиною того, що всі жінки тут поранені! (Уперше спробувавши взяти участь у цьому процесі, я місцями зірвала шкіру на пальцях. У мене навіть не було наривів, але я не могла піднімати руки протягом трьох днів).

Як ви, напевно, вже могли здогадатися, рис у Гані смачніший, ніж у Канаді.

Пекти?

Недавно я спробувала випекти щось уперше, використавши оригінальну маленьку «піч», зроблену з олова, яка закріплена над горщиком із вугіллям. Гаряче вугілля також поміщається поверх плитки. Піч обмахують віялом зверху й знизу, таким чином розпалюючи вугілля. Цей невеликий хитромудрий винахід без термометра зачаровує малюків; але якщо ви захочете вівсяне печиво в Канмусі, це буде єдиний спосіб приготувати його.

Зої Ака, у минулому редактор рубрики «Arts and Entertainment» канадського видання Тhe Epoch Times, приїхала відвідати родичів у Канмусі, Гана, Західна Африка.

Версія англійською