Криза культури та її духовна причина (частина1)

  Стаття із зібрання робіт ”Благоговіння перед життям” філософа-гуманіста
  Алберта Швейцера, Москва, 1992.

  Наша культура переживає важку кризу. Зазвичай вважають, що ця криза породжена війною. Проте таке твердження помилкове. Війна і все, що з нею пов'язане, - лише прояв стану безкультурності, в якому  ми знаходимося. У державах, які не брали участь у війні та не відчули на собі її безпосереднього впливу, засади культури також похитнулисья - хоч і не так виразно, як в тих країнах, які постраждали від наслідків війни, єдиної у своєму роді за масштабами духовного і матеріального збитку. Чи можна, проте, стверджувати, що ми з живою участю ставимося до  долі культури, що ми дійсно замислюємося над її занепадом і над перспективами виходу з цього глухого кута? Навряд чи. Деякі люди, самі блукаючи у дебрях історії культури, прагнуть довести нам, що культура є чимось даним від природи, чимось таким, що у певних народів у певні епохи розквітає, а потім неодмінно занепадає, внаслідок чого всі нові культурні народи повинні приходити на заміну своїм попередникам.

  Ясна річ, коли подібні люди, озброївшись своєю теорією, намагаються вирішити питання щодо наших наступників, вони відчувають деяке утруднення, бо їм не вдається назвати жодного народу, який можна було б хоч якоюсь мірою вважати здатним виконати таку місію. Всі народи земної кулі відчули на собі значний вплив як нашої культури, так і нашої безкультурності. Вони так чи інакше розділяють нашу долю, і в жодного з них неможливо зустріти ідеї, які могли б викликати до життя хоч  скільки-небудь значний самобутній культурний рух. Залишимо осторонь дотепність та цікаві культурно-історичні екскурси і по-діловому візьмемось за проблему своєї підупадної культури. Який характер занепаду нашої культури й чому так сталося? Перш за все, тут напрошується досить елементарна констатація. Фатальним для нашої культури є те, що її матеріальна сторона розвинулася набагато сильніше, ніж духовна. Рівновага її порушена. Під впливом відкриттів, які в небаченій раніше ступені ставлять нам на службу сили природи, умови життя індивідів, суспільних груп і держав зазнали радикального перетворення. Наші знання збагатилися, а можливості зросли в масштабах, які раніше навряд чи могли б вважатися мислимими. Завдяки цьому перед нами відкрилася перспектива забезпечити в деяких сферах життя набагато кращі, порівняно з колишніми, умови існування людини. Захоплюючись успіхами науки та практики, ми - на жаль! - прийшли до помилкової концепції культури. Ми переоцінюємо ці матеріальні досягнення і не беремо до уваги значення духовного початку в тій мірі, в якій повинні були б. Але ось ми стикаємося з фактами, й вони все більше примушують нас замислюватися. Нещадно й суворо вони говорять нам - культура, що розвиває лише матеріальну сторону без відповідного прогресу духовного, подібна до корабля, який, втративши рульове управління, втрачає маневреність і нестримно мчить назустріч катастрофі. Головне в культурі - не матеріальні досягнення, а те, що індивіди осягають ідеали вдосконалення людини й поліпшення соціально-політичних умов життя народів та всього людства і в своїх міркуваннях постійно керуються цими ідеалами. Лише в тому випадку, якщо індивіди в якості духовних сили працюватимуть над вдосконаленням самих себе та суспільства, буде можливо вирішити проблеми, які породжуються дійсністю, і забезпечити благотворний з усіх сторін загальний прогрес.

  Чи будуть матеріальні досягнення дещо більшими або дещо меншими, не є для культури вирішальним. Її доля визначається тим, якою мірою переконання людей збережуть владу над фактами. Результат плавання залежить не від того, швидше чи повільніше просувається корабель, йде він під вітрилами або приводиться в рух паром, а від того, чи буде правильним його курс і справним його рульове управління. Наші великі матеріальні досягнення призвели до корінних змін умов життя індивідів, суспільства і народів. Для того, щоб дійсно стати прогресом у сторону справжньої культури, вони повинні виконувати умову підвищення вимог у поглядах на культуру, подібно до того, як збільшення швидкості корабля потребує більшої надійності керма та всього механізму управління. Успіхи теоретичного пізнання та практики впливають на нас майже нарівні з природними явищами, і не в наших силах регулювати їх так, щоб вони здійснювали всесторонній сприятливий вплив на умови, в яких ми живемо. Вони висувають перед індивідами, суспільством й народами проблеми одна складніша за іншу та несуть із собою загрозу виникнення нещасть, які не можна виміряти завчасно. Як не парадоксально це звучить, успіхи теоретичного пізнання та практики не полегшують, а ускладнюють розвиток справжньої культури. Більш того, картина розвитку культури, яка нам відкрилася за час існування нашого і двох попередніх поколінь, примушує навіть піддати сумніву те, що культура взагалі ще мислима перед обличчям матеріальних досягнень, які ми бачимо сьогодні.

 У найбільш загальному вигляді загроза культурі, що криється в матеріальних досягненнях, полягає в тому, що маси людей в результаті корінного перетворення умов їх життя з вільних перетворюються в залежних. Ті, хто обробляв свою землю, стають робітниками, які обслуговують машини на великих підприємствах; ремісники і люди ділового світу перетворюються в службовців. Усі вони втрачають елементарну свободу людини, яка  живе у власному домі і безпосередньо пов'язана з годувальницею-землею. Крім того, в нових умовах їм більше не властиве живе, непохитне почуття відповідальності людини, що займається самостійною працею. Отже, умови їх існування протиприродні. Тепер вони, будучи позбавленими більш-менш нормальних умов, ведуть боротьбу за існування, коли кожен, чи йде мова про боротьбу з природою або про конкуренцію людей, може пробити собі дорогу завдяки своїм здібностям.

  Навпаки, вони вважають, що необхідно об'єднатися й утворити таким чином силу, спроможну добитися кращих умов існування. В результаті формується психологія невільної людини, у якій ідеали культури вже не мають необхідної чистоти, а спотворюються інтересами боротьби. До певної міри всі ми  в сучасних умовах є залежними людьми. До якого б прошарку суспільства ми не належали, нам з кожним десятиліттям, якщо не з кожним роком, доводиться вести все більш важку боротьбу за існування. Фізичне та психічне перенапруження або разом те й інше стало нашою долею, і ми не в змозі повністю відновлювати свої сили. Наша духовна залежність збільшується в тій же мірі, що і матеріальна. На кожному кроці ми потрапляємо в найрізноманітніші форми залежності, рівних яким за всеосяжністю та силі люди раніше не знали. Економічні, соціальні й політичні організації, що безперервно удосконалюються, все більше підпорядковують нас своїй владі.

  Постійно зміцнюючи свою організацію, держава все більш рішуче і всеохоплююче керує нами. Таким чином, наше власне буття з усіх точок зору є приниженим. Бути особистістю стає для нас усе важче. Так успіхи нашої зовнішньої культури призводять до того, що індивіди, не дивлячись на всі переваги, які обіцяють їм ці успіхи,  багато в чому втрачають здатність до розуміння справжньої культури. Крім того, саме успіхи матеріальної культури, так неймовірно загострюють соціальні й політичні проблеми. Прагнення вирішити сучасні соціальні проблеми втягує нас у класову боротьбу, яка підриває та руйнує наші економічні і державні засади. Машина й світова торгівля стали кінець кінцем саме тими факторами, які призвели до світової війни. Винаходи, які дали в наші руки таку величезну руйнівну силу, зробили війну настільки спустошливою, що і переможений, і переможець опинилися у стані розорення на багато років. Саме технічні досягнення дозволили нам оволодіти прийомами й способами вбивства на відстані та здійснювати масове винищування людей такою мірою, що ми розтоптали останні залишки властивого нам людинолюбства і стали втіленням сліпої волі, яка, обслуговуючи досконалі засоби знищення, втратила здатність відрізняти у своїй смертоносній діяльності воюючих від невоюючих. Отже, матеріальні досягнення - це ще не культура, вони стають нею лише тією мірою,  якою вдається їх поставити на служіння ідеї вдосконалення індивіда й суспільства. Ми ж, засліплені успіхами теоретичного пізнання і практики, не замислювалися над тим, на який небезпечний шлях ступили, ігноруючи духовну сутність культури, насолоджувалися почуттям наївного задоволення нашими грандіозними матеріальними досягненнями й скотилися до неймовірно вихолощеної концепції культури. Ми вірили фактам, які свідчили про іманентний прогрес. Замість того, щоб сформулювати розумні ідеали і направити зусилля на перетворення дійсності відповідно до них, ми, піддавшись спокусі пихатої впевненості в нашому знанні дійсності, думали обійтися взятими з дійсності знеціненими ідеалами. В результаті ми повністю втратили владу над фактами. Отже, саме в той час, коли духовна сутність культури так необхідна нам у всій своїй специфічній силі, ми прирекли її на жалюгідне існування. Як, проте, могло трапитись те, що ми дійшли до такого крайнього ступеня зневаги до духовної сутності культури? Щоб осягнути це, необхідно повернутися до тих часів, коли духовний початок, був ще органічно притаманний культурі та безпосередньо входив до її поняття.
 


 

Коментарів (1)

Додавання коментарю
Будь ласка, дотримуйтеся теми статті! Особиста переписка, ненормативна лексика та образи будуть вилучені. Адміністрація сайту залишає за собою право вилучати будь які коментарі, що не відповідають інтересам та іміджу Великої Епохи. Не використовуйте коментарі для розкручування Інтернет ресурсів та будь якої реклами. Такий матеріал буде видалено.
Ім я:
BBCode:
Коментар:
Код:*

Powered by AkoComment Tweaked Special Edition